Ти - моє пекло, ти - мій рай

РОЗДІЛ 29. ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ

Нічний Стамбул зустрічав її не туманом і не загрозою, а сяючим морем вогнів, що розсипалися по берегах Босфору, мов дорогоцінне каміння на темному оксамиті.

Коли шасі літака з гучним торканням торкнулися смуги аеропорту, Міра заплющила очі й зробила глибокий вдих. Повітря турецької столиці — терпке, солоне, просякнуте ароматом міцної кави, тютюну та східних спецій — миттєво затопило її легені. Це було повітря її свободи. Повітря її кохання.

Вона не стала викликати таксі. На виході з термінала її чекав той самий чорний броньований позашляховик. Біля дверцят, знявши кашкет і важко зітхнувши, стояв заступник Деміра. Коли він побачив Міру, яка впевненим, швидким кроком ішла до нього у своєму світлому пальті, з розплетеним темним волоссям і палаючим, гордим поглядом, чоловік заціпенів.

— Пані Міро... — хрипко мовив він турецькою, швидко розчиняючи двері. — Демір-бей не знає... Він думає, що ви...

— Я знаю, що він думає, — перебила його Міра, її голос лунав як дзвінка, загартована сталь. — Вези мене до маєтку. Зараз же.

Дорога крізь нічний серпантин здавалася безкінечною. Серце Міри калатало в грудях, мов божевільний птах, але це був не страх. Це був дикий, неприборканий азарт і глибока, незламна впевненість у власному виборі.

Вона поверталася не тому, що їй не було куди йти. Вона поверталася не як беззахисна бранка, яку купили на аукціоні, і не як фантом померлої дівчини. Вона поверталася як Рівна. Як Жінка, яка свідомо відмовилася від сірого, безпечного існування заради чоловіка, чий вогонь став її єдиним домом.

Маєток зустрів її велично й тихо. Охороні на воротах не потрібно було віддавати наказів — двері розчинилися мовчки й безперешкодно, віддаючи шану своїй справжній володарці.

Міра увійшла до холу. Важкі кришталеві люстри відкидали м’які золотаві тіні на мармурову підлогу. У будинку панувала глибока, майже молитовна тиша.

Вона повільно піднялася широкими мармуровими сходами на другий поверх і попрямувала до кабінету.

Двері були трохи прочинені. Зсередини пробивалася вузька смужка тьмяного світла від каміна.

Міра зупинилася на порозі, затамувавши подих.

Демір сидів у важкому шкіряному кріслі спиною до дверей, дивившись у панорамне вікно на темний Босфор. На ньому була лише розстібнута на грудях сорочка, а в правиці він тримав кришталевий келих із турецьким ракі. Його високі плечі здавалися опущеними, а вся постать випромінювала таку нищівну, чорну самотність, що у Міри болісно стиснулося серце.

Він не жив. Він просто існував у цій порожнечі, чекаючи, поки рани остаточно доб'ють його душу.

На столику поруч із келихом лежала єдина річ — невелика світлина, яку вона залишила на тумбочці в день від'їзду.

Міра зробила перший крок. Завдяки м'яким підборам її чобітків лункий звук відбився від стін.

Демір не поворухнувся одразу. Мабуть, він вирішив, що це марення. Що це черговий привид, який отруює його сни.

— Я казав не турбувати мене... — процідив він хрипким, виснаженим басом, навіть не обертаючись.

— А ти впевнений, що здатен наказувати мені, Деміре-бей? — прогіркло-солодко, з неприхованою, ніжною провокацією пролунав її голос у напівтемряві.

Демір заціпенів.

Скляний келих у його руці здригнувся, дрібно задзенчавши. Повітря в кабінеті вмить перетворилося на розпечений струм.

Він повільно, наче не вірячи власним відчуттям, підвівся з крісла й розвернувся.

Його темно-карі очі впилися в її постать. У світлі каміна вона стояла перед ним — жива, реальна, із розсипаним по плечах темним волоссям, у світлому пальті, з якого звисала її ніжність, і сіро-зеленими очима, які палали чистою, непереможною любов'ю.

Демір зблід. На його вилицях шалено засмикалися жовна, а дихання стало уривчастим, рваним. Він зробив один важкий, непевнений крок уперед, ніби боявся, що вона розчиниться в повітрі, мов туман.

— Міро... — його голос лунав як розірвана струна, сповнений такого дикого, оголеного болю й шоку, що стіни кімнати здригнулися. — Що ти... Чому ти тут?! Ти мала бути вдома!

Міра повільно підійшла до нього. Вона не зупинялася, поки між ними не залишилося жодного сантиметра.

Вона простягнула руки й повільно, впевнено зняла зі своїх плечей пальто, дозволяючи йому впасти на підлогу. Потім її витончені, білосніжні пальці піднялися й владно, гаряче лягли на його забинтовані груди — просто туди, де шалено й дико калатало його поранене серце.

— Я приїхала додому, Деміре, — тихо, але з такою непохитною залізобетонною силою мовила вона, що кожне слово пропікало його душу. — Моє місто порожнє без тебе. Моя свобода без тебе — це просто отруйна в'язниця.

Демір затамував подих, його великі долоні зависли в повітрі біля її талії. Він боявся торкнутися її, боявся повірити у це божевільне щастя.

— Я повернулася не тому, що ти мій господар, — продовжила Міра, піднімаючи підборіддя й вдивляючись у його палаючі зіниці. — І не тому, що ти врятував мене. Я повернулася, бо я кохаю тебе. Кохаю твою силу, твоє божевілля, твою ніжність і твої шрами. Але слухай мене уважно...

Вона гаряче стиснула тканину його сорочки на грудях.

— Відтепер між нами не буде ланцюгів і замків. Я не буду твоїм двійником сестри й не сидітиму у золотій клітці. Я буду твоєю Жінкою. Твоїм партнером. Твоїм щитом і твоїм вогнем. Ми будемо правити у цьому пеклі разом, на рівних. Ти згоден на такі умови, бандите?

Демір дивився на неї, і в його темно-карих очах розлилося таке безмежне, океанське, збожеволіле світло, від якого спалахували зорі. Усі його чотирирічні жахіття, увесь біль і самотність остаточно розпалися на попіл.

— Я згоден на все, Міро... — видав він глухий, тваринний рик і з дикою, неприборканою пристрастю впився в її губи.

Він притягнув її до себе з такою силою, що її тіло повністю злилося з його тілом. Його великі, гарячі долоні впилися в її потилицю й талію, цілуючи її з диким голодом чоловіка, який повернувся з мертвих.

Це був поцілунок їхнього нового життя. У ньому була перемога. У ньому була рівність. У ньому було незламне, виборене в крові та полум'ї вічне кохання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше