Глава 13

Рома затверджує контракт, який я надаю йому для вивчення. Переконує мене, що пропозиція справді хороша. Варта уваги. Радію, як маленька дівчинка, тому що дуже хотіла підписати контракт. До неможливого. Мені сподобалася Іра, її пропозиція та гонорар, а ще свобода вибору. Адже мені навіть дали можливість самостійно вибрати час, коли мені зручно прибути на зйомку.

Я підписую договір і дзвоню до Ірини. Ми домовляємося про нову зустріч, але оскільки моя чергова зйомка затягується, я її скасовую. Перепрошую, тому що не можу залишити роботу. Звикла доводити справу до кінця, навіть якщо на горизонті майорить цікавіша перспектива.

Ірина передзвонює мені близько десятої. Запитує адресу й каже, що сама щойно звільнилася й може заїхати за контрактом. Я швидко диктую їй свою адресу й одягаюсь, тому що вже готувалася до сну. Втомилася жахливо, добре хоч Слава сьогодні не приїжджав, позбавивши мене своєї дратівливої ​​присутності.

Я розумію, що моя на нього реакція, мабуть, не є нормою, але нічого не можу з собою вдіяти. Після появи колишнього чоловіка моє життя розділилося на до та після. Я була спокійною, врівноваженою й успішною впевненою в собі жінкою, а з його появою в мене зародилося купа нікому непотрібних комплексів та невпевненість у власних діях. А ще він посварив моїх хлопців. З адекватних підлітків, які чудово ладнають між собою, він перетворив їх на озлоблених один на одного братів.

Дзвінок у двері змушує мене відвернутися від власних думок. Я хапаю контракт і несуся відчиняти. Пропускаю Іру всередину, пропоную зробити чай чи каву, але вона лише хитає головою і втомлено усміхається:

— Вимоталася, — зізнається. — Мені б у ліжко й заснути.

Я простягаю їй контракт, говорю, що добре подумала й мене все влаштовує.

— Ти не уявляєш, яка я рада, — на її втомленому обличчі з’являється щира усмішка. — До речі, у мене інстаграм є. Якщо будуть питання, можеш писати прямо туди, я там майже цілодобово зависаю, тому швидко відповідаю.

Вона називає свій нікнейм, і я обіцяю обов’язково підписатися. Сподіваюся, що не забуду це зробити.

Коли Іра йде, я випиваю останню на сьогодні порцію води й вкладаюсь відпочивати. Перед сном знаходжу її сторінку в мережі, підписуюсь, переглядаю кілька фото. Іра молодець, навіть інстаграм завела, активно його веде та вже має десять тисяч підписників. Хтось зі знайомих дівчат-моделей казав мені, що варто завести інстаграм і просувати себе там, але я, як завжди, повз тему. Навіть вивчати соціальну мережу не намагалася.

Рома дзвонить, коли годинник показує одинадцяту. Сьогодні я вже не чекала його дзвінка, тому що ми попрощалися телефоном ще о восьмій. У нього була призначена зустріч, а я закінчувала роботу. У результаті повернулася додому о дев’ятій, встигла нагодувати хлопців та прийняти душ.

— Алло.

— Як відчував, що ти ще не спиш, — каже в слухавку.

Я усміхаюся, відчуваючи, як жар розповзається всім тілом. Зазвичай, коли Рома не може приїхати, він дзвонить мені й ми довго розмовляємо, іноді на шкоду сну. Після прокидаємося, як сонні мухи, невиспані, але задоволені та зближені. Я досі згадую, як думала, що між нами тільки секс. Хіба це можливо?

Адже Рома дзвонить мені постійно, не спить ночами, не відпочиває, не проводить вечори з іншою. Він поряд зі мною. Завжди. Навіть коли його немає, він поруч телефоном, розмовляє таким голосом, що всередині все завмирає, а серце заходиться несамовито. Я гадки не маю, коли встигла так підсісти. Впасти в дику залежність від чоловіка, з яким у нас усе починалося з палких поцілунків.

«— У тебе хтось є? — прошепотів Рома, відірвавшись від моїх губ.

— Ні… а… а в тебе?

— Нікого.

Ми знову кинулися одне до одного. Він притис мене до себе сильніше, стиснув в обіймах, продовжуючи шалено цілувати.

— Поїдеш до мене?

Хіба я могла тоді відмовити?»

Рома відволікає мене від спогадів своїм до шаленства сексуальним голосом. Запитує, чи чую я його.

— Ні, — зізнаюся чесно, усміхаючись на всі тридцять два. — Згадувала нашу першу зустріч.

Рома сміється, потім замовкає, мабуть, теж занурюючись у минуле.

— Пам’ятаєш, що я сказав тобі після нашої першої ночі?

— Звісно пам’ятаю.

Я справді пам’ятала все майже дослівно. Ми тоді зійшлися на тому, що нам було занадто добре, щоб припиняти. Але й серйозних стосунків ніхто з нас не хотів. Ми обмінялися телефонами, і я того ж вечора залишила його квартиру. Дзвінок був приблизно за тиждень. Рома набрав першим, запропонував повечеряти. Я чомусь страшенно хвилювалася. Здавалося б, чому? Усе найголовніше між нами вже сталося, зніяковілість і сором недоречні, проте я йшла на зустріч з невпевненістю й нерозумінням, як поводитися.

Це потім виявилося, що дарма, адже наше спілкування зав’язалося з перших секунд. Незручність відійшла на другий план, ми спілкувалися, сміялися, вечеряли. На власний сором, до його квартири так і не доїхали. Зупинилися на узбіччі, перебралися на заднє сидіння й зайнялися сексом. Наші стосунки були вільними, легкими та зрозумілими. Я його не ревнувала, він не дзвонив мені щогодини й не запитував, де і як я проводжу свій час. Нас усе влаштовувало. До певного моменту.