Глава 1

ДРУГА КНИГА ДИЛОГІЇ)

Глава 1

Цієї ночі Віола так і не змогла заснути. Вона неспокійно переверталася в ліжку, дивилася то у вікно, то в стелю, то на нерівні тіні, що ковзали по стінах, поки о пів на п'яту не сповзла з дивана абсолютно розбита. У квартирі все було тихо, тільки годинник цокав на стіні. Натягнувши на себе топік і шортики, Віолетта попленталася вмиватися, збираючись після водних процедур зайнятися ранковою гімнастикою, а потім почати збирати речі.

За минулу ніч вона багато всього передумала, і всупереч здоровому глузду їй стало легше. Віола всі ці роки відчувала перед чоловіком провину, а виявилося, що це він перед нею винен, та ще й як! Зараз, напевно, можна сказати, що вони в якійсь мірі квиті, рівні. На неї більше не тисне вантаж його «ідеальності» і безгрішності та власної неповноцінності навпіл з почуттям провини, стерлася ця гнітюча різниця. Він завжди був відкритим (як їй думалося), а вона багато приховувала, але виявилося, що його секрети і скелети в шафі нітрохи не поступаються її власним.

І все ж таки щирість Ярослава у прояві почуттів підкуповувала, а його вірність перевірена роками... дуже непростими роками спільного побуту, безсонних ночей у ліжечок малюків, прогулянок на дитячому майданчику, лікарняних, поїздок у парк всією родиною... Всього цього не перекреслити, не стерти з пам'яті та з серця. Віолетта виявилася людиною, яку потрібно захищати, а він став тим, хто захищає, завжди так було, від самого дрімучого дитинства. Вона не знала, як зможе прожити без нього (і чи зможе), але саме тому хотіла на деякий час віддалитися, перевірити, що відчує, якщо Ярика не буде поруч.

Віола плеснула в обличчя прохолодною водою, стало трохи краще, але тіло все одно було мляве і втомлене, а під очима залягли кола розмірами з блюдця. Гаразд, не до краси зараз. Повертаючись до спальні, вона пригальмувала біля кімнати Яра. Щось змусило тихенько наблизитися і обережно відчинити двері. Хотілося просто перевірити, як він там, чи спить, чи вкрився та чи не скинув уві сні ковдру...

Скинув. Але не це впало в око, а те, що він лежав в позі ембріона, а його тіло проймав дрож. Цю до болю рідну спину Віолетта завжди бачила перед собою в моменти загрози, коли Ярослав її захищав, і саме ця спина зараз і сама потребувала захисту. Ноги миттю понесли Віолу до ліжка чоловіка.

– Яре! Ярику! – покликала вона, обхопивши його обличчя долонями. Температури поки немає, але за цим справа не стане. Озноб – якраз початкова стадія, після якої може так жахнути, що мало не здасться. – Може, швидку викликати? – її серце зайшлося від неспокою. – Або хоча б нашого дільничного лікаря?

– Н-не треба докторів. Н-не хочу, – прохрипів він і закашлявся.

Ну що за дурень?! Так, благовірний не дуже любить лікарні і все, що з цим пов'язано, а застуди зазвичай переносить на ногах, такий вже він. От якщо хворіє Віола, Стеф і Стеша – тоді так, поліклініка – рідний дім, а так... Давно він не хворів настільки серйозно і не виглядав таким вразливим.

Вона накрила його ковдрою, потім ще однією і змусила випити теплий трав'яний відвар, який приготувала на швидку руку, але допомогло мало, Ланін продовжував тремтіти. З досвіду Віолетта знала, що в такому стані навіть сто ковдр не допоможуть, потрібно живе тепло і щоб організм сам почав розганяти кров. Геть забувши про те, що їй треба кудись там збиратися, вона накинула халат і стала копатися в домашній аптечці, вишукуючи все, що може знадобитися, і відзначаючи, що потрібно докупити.

Насамперед Віола одягла маску. Застуда у чоловіка або вірус, не так важливо, але у неї кілька груп дітей, яких вже точно ні в якому разі не можна заразити, не кажучи вже про Стеана і Стефанію. Потім відміряла в мірний стаканчик сироп з шипшини і змусила Яра випити, запивши ще однією порцією теплого відвару.

«Так що ж таке?! – думала вона роздратовано. – Тремтить і тремтить!»

Віолетта дивилася і дивилася на чоловіка, а потім зробила рішучий крок до його ліжка. Коли її не намагаються хапати з сексуальним підтекстом або обмацати, коли вона сама готова наблизитися, це зовсім інша справа... А зараз вона просто не могла вчинити інакше.

«Господи, що я роблю взагалі?!»

Саме з такими думками Віола скинула халат і прошмигнула до Ярика під ковдру.

– Щ-що ти... – пробурмотів він.

– Хворим слова не давали! – сказала вона твердо, хоча була збентежена до межі. – Буду тебе відігрівати, так що лежи спокійно. Як там кажуть? Закрий очі і отримуй задоволення!

– Це з ін-ншого приводу к-кажуть... – буркнув чоловік... і дозволив їй себе обійняти.

Віолетта притулилася грудьми і животом до його спини і обвила чоловіка руками і ногами. Одна її долонька лягла йому на груди, інша – на живіт. Вона сама була в шоці від того, що робить, але ніщо всередині не чинило опіру, навпаки, бажання захистити і вберегти Яра зростало з кожною секундою. Якби перед нею був зараз Стеф (не доведи Господи, щоб хлопчик опинився в такому стані!), Віола вчинила б так само. Але усвідомлення, що робить це зовсім не для власного сина, а для дорослого чоловіка, змушувало відчувати себе дивно.

– Що це за чоловік такий, який поводиться як доросла дитина?! – пробурчала вона. – Дурний, який же ти дурний. Чому пішов за мною роздягнений?! Навіщо вийшов під дощ?

– Я н-не міг не п-піти...