Розділ 19

     Наступного ранку Ілан розклав на траві біля підніжжя гігантського сріблястого дерева вміст свого рюкзака: сонячні батареї, акумулятор, герметичний кейс, повний невеликих, міцних захищених ліхтариків та гнучких світлових стрічок.

- Я хочу зробити щось для вождя та його людей, - промовив Ілан, дивлячись на Ані. - Вони дали нам притулок, поділилися їжею і допомагали нам. Я хочу зробити їм подарунок, який покаже, що залізо з неба може нести не тільки розруху, але й радість.

     ​Ані посміхнулася, її очі засяяли:

     - Світло. Авжеж!  Нумо прикрасимо їхню головну галявину!

     ​Протягом наступних кількох годин робота кипіла. Ілан, використовуючи свої навички інженера, змонтував систему з кількох десятків ліхтариків, закріплених на міцних мотузках із місцевих ліан. Вони з Ані розвісили їх на нижніх гілках сріблястих дерев навколо головного вогнища селища. Світлодіодні гнучкі стрічки вони обплели навколо стовбурів, сховавши кріплення під м'яким мохом.

     Для наступного кроку Ілану знадобилася поміч мешканців селища, за якою він звернувся до вождя. Треба було зробити і вкопати по периметру галявини чотири високі стовпи, на яких потрібно закріпити сонячні батареї та акумулятор. Аборигени дуже здивувались проханню Ілана, але погодилися допомогти. Робота кипіла аж до вечора, але працівники встигли зробити все до сутінок.

    ​Коли сонце сховалося за горизонт і на селище опустилася густа нічна темрява, Ілан підійшов до пульта, який він замаскував біля підніжжя одного з дерев, і замкнув контур.

​КЛАЦ!

     ​Головна галявина селища миттєво спалахнула м'яким, теплим і неймовірно яскравим бурштиновим світлом. Ліхтарики світилися наче тисячі маленьких приручених зірок, що заплуталися в кронах велетенських дерев. Світлові стрічки на стовбурах підкреслили величну красу сріблястих дерев, перетворюючи поселення на справжню казкову країну.

     ​З дупел почали обережно виглядати аборигени. Діти першими з криками радості збігли по мотузяних драбинах донизу. Вони бігали під ліхтариками, намагаючись зловити руками яскраві промені. Дорослі та старійшини підходили повільно, їхні обличчя світилися неймовірним захватом. Вони торкалися світла, яке не обпікало пальці, на відміну від вогнища, і тихо шепотіли слова вдячності.

     ​Калу підійшов до Ілана, його очі були круглими від подиву.

    ​- Це... це диво, Ілане, - промовив Калу через перекладач, і його голос здригнувся від емоцій. - Ви приручили нічні зорі. Тепер, коли прийде вечір, наше селище не буде покинутим у темряві. Це світло охоронятиме наш сон.

    ​Вождь племені підійшов до Ані та Ілана, поклав руки їм на голови і вимовив найтепліше благословення своєї планети:

    - Ви прийшли з неба, де був Великий Бух, але ваші серця чисті. Ви принесли нам світло, яке не вбиває ліс. Віднині ви частина нашого племені.

     ​Ані притиснулася до Ілана, дивлячись на щасливих, танцюючих під ліхтариками аборигенів. Їхній перший рейс як космічних кур'єрів виявився зовсім не таким, як вони планували. Вони зламали антену, відхилилися від курсу, але натомість - знайшли друзів і змогли подарувати цілому світу трішки тепла й безпеки.

    ​Страх перед технологіями, який колись панував у їхньому власному підземному місті, тут, на цій невідомій планеті, розсіявся від першого ж спалаху власноруч зроблених ліхтариків. Наука знову перемогла темряву.