Розділ 19: Залізний конвой

Запах ялинової смоли та диму в тунелях форпосту «Залома» швидко поступився місцем гострому чаду солярки, паленої мастильної масти та гарячого металу.

У нижньому горизонті копальні, де колись розвантажували вагонетки з титановою рудою, кипіла робота. Двоє масивних гусеничних тягачів серії «Мамонт», зібраних гірняками з частин старої кар’єрної техніки та броньованих листів із збитих корпоративних транспортників, вже гуркотіли своїми багатоциліндровими дизелями. Їхні велетенські важкі траки вибивали іскри з кам’яної підлоги, а з вихлопних трубок, виведених нагору крізь вентиляційні шурфи, валив густий сизий дим.

Аліса стояла на підвісній галереї над ремонтною зоною, спостерігаючи, як механіки форпосту закріплювали на бортах машин додаткові цистерни з очищеною гірською водою та важкі сітки з сушеним консервованим м'ясом і медикаментами.

— Вони витримають шторм, якщо попелястий вітер знову підніметься з плато, — мовила Єва, підходячи збоку. Вона змінила свій легкий комбінезон на важку куртку з щільного оленячого хутра, поверх якої був одягнений шкіряний патронташ. — Олекса каже, що ці двигуни працюють на чому завгодно — від очищеної нафти до синтетичного спирту з біореакторів.

— Вони витримають і «Жнеців», якщо корпорація виведе нові блоки з резерву, — відповіла Аліса, перевіряючи кріплення кумулятивних гранат на своєму розвантажувальному жилеті.

До них піднявся Олекса. Його обличчя було замазане графітовим мастилом, але в очима горіла азартна, сувора впевненість загартованого лісом воїна.

— Колона готова, Алісо, — мовив комендант, перехоплюючи свій важкий карабін. — Три «Мамонти», двадцять бійців дозору та п’ять вантажних причепів. Ми заберемо з Сектора 7 усіх — від дітей до старих, якщо такі там є після ваших пробірок. Марта Святославівна залишається на зв'язку на проміжній ретрансляційній вежі.

— Виходимо негайно, — коротко кивнула Аліса.

Шлях назад через «Червону смугу» у супроводі важкої техніки виглядав інакше. Потужні дизелі тягачів розривали тишу випаленої рівнини, залишаючи на склянілому силікатному піску глибокі, понівечені колії.

Аліса їхала на броньованій даху головного «Мамонта», тримаючи під контролем північний сектор за допомогою оптичного монокуляра. Сухий, гарячий вітер плато знову бив у обличчя, але тепер вона відчувала за спиною не просто п’ятьох виснажених втікачів, а потужну кулакову силу людей, які вміли обживати навіть руїни.

Коли за трьома годинами швидкого маршу на горизонті знову піднялися зубчасті контури зруйнованого мегаполіса, радіоприймач на кабіні тягача вибухнув дрібним тріскотом, крізь який пробився тривожний голос Маркуса:

— ...Алісо! Це Сектор 7! На зв'язок! Прийом!

Аліса миттєво зірвала з ременя гарнітуру:

— Маркусе, я тут! Ми йдемо з конвоєм і важкою технікою! Що у вас?

— Шлюз Нульового ярусу! — крізь шум завад і глухий гуркіт вибухів на задньому плані кричав Носій № 2. — Три години тому запустився аварійний протокол підживлення! Вони не пробивали бетон — вони підірвали автономні кабельні колектори зсередини! На поверхню вирвалася ланка Носіїв четвертої серії! Це штурмові аватари без людей усередині — сухі автоматичні скрипти! Ми тримаємо периметр термінала, але вони блокують артезіанську свердловину!

— Тримайтеся, Маркусе! — закричала Аліса в мікрофон. — Ми за десять кілометрів! Олекса, повний хід!

Дизелі «Мамонтів» завули на максимальних обертах. Чорні клуби диму вирвалися з вихлопних труб, і важкі броньовані машини помчали назустріч руїнам Сектора 7, вдавлюючи червоний попіл у запечений камінь.

Бій за транспортний термінал був у самому розпалі, коли залізна колона з гір увірвалася на зовнішній проспект.

Чотири штурмові аватари Четвертої серії — високі, вузькі металеві гуманоїди з вугільно-чорної кераміки, позбавлені людських рис і облич — вести безупинний вогонь із плазмових випромінювачів по бетонних барикадах прокинутих. Маркус та його бійці відстрілювалися з-за покручених вагонів, але плазмові розряди повільно пропалювали залізобетонні перекриття, погрожуючи обвалити навес прямо на табір.

Головний «Мамонт» Олекси на повній швидкості тараном врізався в першого керамічного штурмовика, розчавивши його під п'ятитонними гусеницями у криваво-чорну крихту з металу та проводів.

— За гори! За вільну землю! — закричали бійці гірського дозору, вистрибуючи з броньованих причепів і відкриваючи шквальний вогонь із важких карабінів.

Аліса злетіла з даху тягача мов тінь. Вона перехопила штурмовий карабін, наданий Маркусом, і в декілька влучних пострілів пробила охолоджувальний блок другого автомата. Єва разом із Мартою закидали третього термітними зарядами, перетворюючи його керамічну броню на біле, розплавлене місиво.

Останній штурмовик спробував відступити до тріщини в бетоні, з якої валив зелений озоновий дим Нульового ярусу, але Маркус вискочив з-за завалу й своїм важким прикладом розтрощив його оптичний блок.

Тиша повернулася так само раптово, як і вибухнула.

Маркус, увесь у сажі та підсохлій крові, опирався на стіну термінала. Коли він побачив Алісу, Єву та важкі вантажні тягачі, на його гранітному обличчі вперше з'явилася широка, світла посмішка.

— Ви повернулися… — мовив він, важко дихаючи.

— Ми привели транспорт, Маркусе, — відповіла Аліса, обіймаючи його за броньоване плече. — Збирайте людей. Ми назавжди залишаємо цей попелястий каньйон.

Завантаження табору тривало до глибокої ночі.

Прокинуті дбайливо складали на причепи останні запаси води, фільтрів та інструментів. Вони допомагали один одному підніматися на броньовані платформи «Мамонтів». Більше не було страху перед темрявою чи невідомістю. Поруч із ними були бійці з гір, які ділилися гарячим трав’яним відваром, загортали їх у теплі вовняні пледи та розповідали про зелені ліси, про снігові вершини й про сонце, яке не ріже очі, а дарує тепло.