Глава 24 (3) від 07.06

На Ніку ніби відро холодної води перекинули.

– Тобто ви мене розіграли... як річ?! – сторопіла вона. – Ви взагалі подумали про мої почуття?

– Пробач, Нік. Кажу ж, дурень був, коли запропонував, а потім вже стало пізно відступати.

– Ну так, «не по-пацанськи», – гірко видихнула Вероніка.

– Але ж переможець тебе ні до чого не примушував, хіба ні? – він зазирнув їй в очі. – Ми зі Славою умовилися, що він проти твоєї волі нічого робити не буде, тільки якщо сама звернеш на нього увагу і захочеш. Інакше б я не відступив.

Ніка піднялася і пересіла з дивана на стілець, щоб збільшити особистий простір і мати можливість подивитися на невдалого чоловіка з боку.

– Паш, ти хочеш сказати, що всі ці роки «не звертав на мене уваги» тільки через цю вашу «пацанську» суперечку, свій програш та «недоторканість дівчини друга»? – уточнила вона.

– Ти сама все сказала, мені додати нічого.

– Тобто ти насправді кохав мене, ось вже стільки років?!

– Кохав і кохаю, – промовив Паша сокровенні слова, які Вероніка так від нього чекала. І не брехав, вона була впевнена. – Дивно, так боявся сказати цю заповітну фразу, але зараз вона зовсім не здається пафосною і фальшивою.

– А як же... – Ніка запнулася, але продовжила, – як же всі ті дівчата, які пройшли через твою... твої руки?

Дронов схопився і знову почав ходити по кімнаті, як хижак в клітці.

– Нік, а ти можеш уявити, що це таке, коли та, кого ти любиш, зовсім поруч, але ти не маєш права до неї доторкнутися і показати свої почуття?! – він зупинився і глянув на неї палючим поглядом, а потім продовжив хаотичне переміщення. – Всі ті дівчата – безплідні спроби замінити і викинути з пам'яті тебе. Адже ти помітила, що у них приблизно один типаж, повна твоя протилежність. Але ні, кожен чортів раз, коли я обіймав або цілував когось з них, перед очима, у свідомості, в душі і в серці була тільки ти. Як у тій клятій пісні групи Ненсі, яку я тоді по радіо ставив. Здається, я скоро збожеволію! – він садонув кулаком по спинці дивана.

– Паш, – у Ніки в горлі був ком, – ти казав, що порушив слово лише один раз. Ти цей випадок мав на увазі?

– Так, цей. Обіцяв Славі, що на тебе не зазіхну, слово давав, а сам надумав одружитися, але... Чорт, ми ж були всього лише пацанами! – Пашка запустив п'ятірню у волосся. – Тоді «слово пацана» було непорушною цінністю, та й зараз теж, але як можна через підліткові дурниці ламати життя і собі, і оточуючим?! І як ніби «динамив» тебе стільки років, хоча ми вже давно могли бути щасливі разом! І що з того, що виграв Славка, якщо любиш ти мене?! Коли він повернувся через стільки років, я зрозумів: за тобою приїхав, заслужене забирати. І відчув... що ні, не віддам!

У Вероніки ніби душу навиворіт вивернули. Усе це просто в голові не вкладалося, і вона не представляла, як реагувати.

– Я навіть не знаю, що сказати, – пробурмотіла мляво. – У мене слів не вистачає...

– Тільки, Нік, не дивись зараз на мене, добре? – Паша відвернувся. – Мені так соромно. Соромно, що програв, що виявився слабаком, що тебе не втримав. Он, до тренажерного залу пішов, щоб повернути себе. А зараз усе і так гірше не придумаєш, так що приховувати і далі немає сенсу. До речі, перед тренінгом я знову отримав синець від Ковалевського, хоча сам хотів йому навішати, що за нами ув'язався. Він як звір дикий, нещадний, коли б'ється за те, що йому важливе.

– А наше весілля... – вона повинна дізнатися, обов'язково. – Виходить, це не тому, що тобі терміново потрібна була дружина для підвищення, а я просто виявилася найбільш зручним варіантом?

– Звичайно ж справа не у підвищенні, а в тому, що Славко повернувся, щоб забрати тебе! – вигукнув Павло, обертаючись. – Не сперечаюся, він у своєму праві, переможець, всі справи... Але я побачив його поруч з тобою – і зрозумів, що не зможу віддати. Так, не по-пацанськи слово порушувати, але... Ти вже стала ніби частиною мене. Як я можу тебе відпустити? Хотів сховати, відвезти від нього якомога далі, щоб не знайшов, не дістав, і тут такий чудовий випадок: підвищення, інша країна...

– Господи, все це тривало так довго, і я сама не уявляла, як зможу прожити без тебе, – вона заховала обличчя в долонях і відчула, що хлопець присів навпочіпки поруч з нею.

– Я всі ці роки і відпустити тебе не міг, і наблизити теж. Хотів, щоб хоча б як друг ти була поруч. Намагався забутися з іншими дівчатами, але, як вже казав, коли був з ними, все одно тебе уявляв. Жах, так? – його рука торкнулася її волосся.

Вероніка якийсь час мовчала, а потім підняла голову і глянула в нещасне обличчя Пашки:

– Не знаю, кого мені зараз більше хочеться прикінчити. Тебе, що вплутався в цю суперечку, або Славу, який усе знав і продовжував мені докоряти, що я люблю тебе без тями і тільки даремно витрачаю час. Адже, виявляється, не без відповіді, а дуже навіть взаємно. Як же так можна?!

– Ніка, так, може, плюнемо на все і будемо разом? – Дронов стиснув її руку. – Я люблю тебе, ти любиш мене. Можливо, зараз я веду себе як боягуз і егоїст, але дуже хочу забрати тебе у нього і поїхати далеко-далеко, якщо вже з підвищенням підфартило. Тільки ти і я, разом, без повчань батьків і підколів Слави. Зможеш пробачити дурня? Поїдеш зі мною?