Глава 23 (3) від 05.06

Ніка сіла на самий краєчок стільця, наче боялася підступу.

– Вероніко Вікторівно... – почав шеф.

«Ох, по батькові кличе. Це поганий знак», – накручувала себе вона.

– На жаль, останній тиждень був для всіх нас досить напруженим... – мовив він.

Ось за що їй завжди подобався керівник, так це за чуйність і розуміння. Він навіть гірку пілюлю вміє підсолодити, щоб ти подумав, що, в принципі, не така вже вона і гірка. А як делікатно почав, і ні в чому не дорікає, хоча всі (або майже всі) думають, що це Ніка виклала запис, але невже ніхто не задався питанням, а навіщо, власне, їй це робити? Похвалитися? Познущатися? Або просто розважити колег?

– Сьогоднішній день може стати вашим останнім робочим днем у нашому філіалі, – вимовив бос сакраментальну фразу.

Ну ось і все, її пісенька проспівана. І що напишуть в особовій справі? «Звільнена за розміщення скандального контенту на сайті компанії»?

Вероніка мовчала і давала шефові виговоритися. У такій справі керівництво перебивати собі дорожче, а то ще звільнять без вихідної допомоги і без відпускних.

– Як ви знаєте, син пана Красовського, голови правління «Вітал-проджект», нещодавно зайняв посаду гендиректора і робить реорганізацію компанії. Когось скорочують... – Сергій Анатолійович постукував кінчиком ручки по столу, ніби йому було через що нервувати. Це Ніка зараз сидить як на голках. Хоча дійсно гарному шефові неприємно звільняти співробітників, навіть якщо зверху наказали, так що їй варто було б бути вдячною хоча б за співчуття. – Когось підвищують... – продовжив чоловік. – Вам пощастило: Станіслав Володимирович побачив запис вашого виступу на тренінгу (ви ж знаєте, що там велася відеозйомка?)... а потім і відеоролик з наших жартівливих змагань на природі. Та й Валерій Максимович розповів йому про ваші успіхи, а слово Дятлова, як вам відомо, має чималу вагу. Загалом, ваші професіоналізм і креативність не залишили його байдужим.

«Ясно-зрозуміло, це Красовського-молодшого настільки надихнув мій східний танець в обрамленні туалетного паперу?»

Так, Вероніці було відомо, що на тренінгу учасників знімали, як і те, що шеф записував їх посиденьки в Хуторках, але ось те, що ці відеозаписи (особливо другий!) потраплять до рук вищого керівництва...

– Ем, мені дуже приємно... – пробурмотіла вона, щоб хоч щось сказати.

Стук ручки по столу припинився, шеф склав руки в замок:

– Не буду довго ходити навколо і скажу відразу: вам пропонують підвищення, переведення до столичного офісу, де зарплатня... куди більше, ніж ваш теперішній оклад. Службове житло також нададуть за рахунок компанії.

Ніка вухам своїм не вірила.

– Це... так несподівано... Я...

– Ви можете подумати і все зважити, – вловив її замішання начальник. – Тільки не дуже довго. Самі розумієте, такими пропозиціями не розкидаються. Якраз до кінця відпустки чекаю вашого рішення. Хоча, звичайно ж, чим раніше, тим краще: в разі позитивної відповіді потрібно встигнути підготувати все для переводу, і це стосується не тільки паперової тяганини.

Ніхто зі співробітників не знав про цю розмову, навіть Паша був не в курсі, що Ніка теж заслужила підвищення. Прощаючись у цей вечір з колегами, вона думала, чи скоро їм доведеться побачитися наступного разу.

Два тижні, у неї є два тижні, щоб прийняти рішення. Хоча про що тут думати ?! Потрібно хапатися руками і ногами! Але все одно в душі виникло занепокоєння. А чи професійні якості оцінив Станіслав Володимирович? Може, він просто ласий на симпатичні обличчя і стрункі ніжки. Та й як залишити батьків? А ще Вероніка ніколи не думала про те, щоб покинути рідне місто. Так, з'їхати з батьківської квартири після заміжжя збиралася, але кардинально міняти місце проживання...

Столиця є столиця. У подібних мегаполісах свої правила і закони, і таких, як Ніка, неоперених пташенят і жовторотиків там не люблять. З'їдять на сніданок і не подавляться. Загалом, потрібно або сидіти тихо-мирно в рідній філії під прицілом засуджуючих і зацікавлених поглядів колег, або відрощувати зуби і кігті і відправлятися підкорювати столицю. І що ж їй власне робити?