Глава 11 (1) від 20.05

Ніка на дерев'яних ногах ішла за Вікторією, одягнувши все ту ж рожеву сукню. Сама сусідка одягла не надто скромну чорну спідничку, червону маєчку з блискітками і босоніжки на підборах, хоча зріст у неї і так був дай Бог кожному.

«Не буду йому дзвонити, на гарячому застану. Якщо це, звичайно, Пашка».

В голові роїлися тисячі думок, одна іншої тривожніше, а в грудях з'явився тягучий біль. Дівчата почали підніматися сходами на наступний поверх, а потім повернули в один із коридорів.

– А хіба ми йдемо не в хол? – здивувалася Вероніка.

– Ні, хлопці покликали посидіти в номері.

А це вже дуже і дуже цікаво. Ніка пригальмувала:

– В номері? І ти погодилася?

– Так вони, як і ми, з «Вітал-проджект», – безтурботно сказала сусідка. – Я б до когось чужого навряд чи пішла, а так... Вважай, колеги. Хоча я їм не казала, що теж з компанії, вирішила зробити сюрприз, – усміхнулася вона. – Та й все одно завтра знову побачимося. Ми ж нічого такого робити не будемо, просто посидимо в теплій компанії, може, парою поцілунків обміняємося. Хоча зі «своїм» я б і далі зайшла, аж надто гарний.

Звичайно, Ніка не знала представників усіх філій, цілком можливо, це хтось інший. Але підозри багаторазово посилилися.

– Я сюди з одруженим колегою приїхала, його весь вечір друга половина по телефону пиляла, аж тошно. Так що поки я дівчина вільна, буду радіти життю, – продовжувала розповідати Віка.

Зате у Вероніки серце стискалося з кожним кроком. Адже вона навіть не запитала у Паші, в якому номері вони зі Славою зупинилися (тому що саме він весь день заходив за нею), а зараз дуже про це шкодувала. І якщо це все ж виявиться Дронов, головне – зробити вигляд, що вони не знайомі. Не вистачало ще ганьби на весь готель (і на всю компанію). А завтра можна буде якось розрулити цю ситуацію.

«Я вибачусь і піду. Просто подивлюся, вибачусь і піду. Це буде не він, не він, він би не вчинив так зі мною... з нами...»

– А як їх звуть? – спохопилася Ніка, коли Віка підійшла до одного з номерів і постукала.

Але дівчина відповісти не встигла, бо двері відчинилися під рукою Слави, який в перший момент завмерши на порозі, відійшов на пару кроків, безмовно пропонуючи дівчатам пройти всередину. Було незрозуміло, здивувався він тому, що Ніка прийшла разом з гостею, чи ні, хлопець надто швидко відвернувся, зате Пашка, що сидів на ліжку, моментально спав з лиця.

– Блондинчик мій, – змовницьки прошепотіла Віка і, мило щебечучи, підсіла до Паші, який не знав, куди подіти очі.

І тут Слава обернувся і багатозначно глянув на Ніку, мовляв, «я ж тобі казав». А вона просто стояла біля дверей і дивилася на потенційного чоловіка, який, як виявилося, знову взявся за старе. І якщо раніше Ніка терпіла і прощала, то зараз все було по-іншому. Тепер вона його наречена і ясно дала зрозуміти, що не потерпить подальших пригод. Однак він проігнорував. Вони ще навіть не одружилися, а Паша... Можливо, Вероніка згустила фарби, але сприйняла ситуацію... фактично як зраду.

Це було боляче, дуже боляче, в районі серця навалилася дивна важкість, і дихати чомусь теж стало важко. Стиснувши кулаки, дівчина майже навмання звалилася на найближчий стілець і дивилася на Дронова, який відверто запанікував, і виразно відчувала, як зсередини піднімається хвиля люті. А Віка, схоже, взагалі нічого навколо себе не помічала і тільки липла до чужого нареченого.

«Їй можна пробачити, вона не знає, але він...»

Що там Ніка збиралася зробити? Піти? Еге ж, так вона і піде, коли якась легковажна гримза зваблює її нареченого... хлопця... ошуканця! Вона занадто довго все спускала йому з рук, прийшов час платити за рахунками! Це була межа її терпінню і випробуванню її вірності! Вероніка готова була кинутися на солодку парочку, відтягнути цю дівчину за волосся і... навішати благовірному куди сильніше, ніж Макарович дверима.

Діючи на емоціях, Ніка підвелася, ледь не перекинувши стілець.

«Ну, кобелина, тримайся!»

І плювати на скандал, який зараз вибухне на весь готель, плювати на ганьбу. Виплеснути, вилити на нього все, що накопичилося за ці роки. Полегшити, нарешті, душу!

«Заткніть мене хто-небудь, або я за себе не ручаюся!» – це була остання зв'язна думка, а потім до неї різко наблизився Слава і припав губами до рота, який як раз відкрився для лайки. А потім колишній однокласник, не розриваючи поцілунку, однією рукою обхопив дівчину за талію, зовсім як тоді, коли вона підвернула ногу, і, притиснувши до себе, виніс із кімнати.