Глава 6 (2) від 15.05 (вечір)

Коли Дронови пішли, батьки ще довго обговорювали, яке гарне життя чекає Ніку після весілля. Вона лише зрідка похитувала головою, ніби погоджуючись, не бажаючи починати суперечку. Спочатку вони з Пашею розберуться між собою, а потім вже будуть ставити до відома рідних, біти весіллю або не бути. Ксюша продовжувала хмуритися і відмовчуватися, лише іноді пускаючи їдкі репліки. У сестри і так характер раніше був не цукор, але зараз ніби сталося загострення. Або вона просто заздрить майбутньому (можливому!) весіллю старшої сестри, адже у самої ще не було навіть натяку на хлопця?

Вже скільки Вероніка читала книжок на дозвіллі і дивилася фільмів, де він весь такий з себе владний бабій, що міняє жінок, як рукавички (а нерідко ще й її начальник по роботі), а вона вся така скромна, цнотлива й вірна. Здавалося б, що у них спільного?! Ан ні, він вже втомився від свого гарему, вона для нього як ковток свіжого повітря, і ось він вже не бачить нікого, крім неї, а вона розуміє, що так, бабія цілком можна приручити і «перевиховувати», а далі любов, весілля та інші плюшки. Ну і? Чому ж її Пашка так легко не перевиховується? Що вона робить не так? Або все це казки для дурненьких дівчат, а виправити подібних чоловіків насправді просто неможливо? Як гуляли, так і будуть гуляти?

В душі стільки років жила надія, що тієї світлої миті, коли він її «помітить», в його душі станеться щось схоже осяянню, мовляв, «і як я раніше не помічав, що та, хто мені по-справжньому потрібна, завжди була поруч?!» Ну, або якось так. Жінки народ мрійливий, закохані жінки – і поготів. Адже якщо подивитися на ситуацію з боку, все це так... наївно, по-дитячому. Ось у фільмі або книзі герой обов’язково зверне увагу на героїню, а в житті... з більшою часткою ймовірності пройде повз неї до зовсім іншої героїні, яка буде сидіти десь по сусідству. І ти в черговий раз будеш шукати відповідь на питання: ну чому не я?!

Так було і у них з Павлом. Вона вже з рахунку збилася, скільки «героїнь» перебувало в його мужніх обіймах. І ось вперше задумалася: а може, Паша просто не герой її роману? Може, йому призначена зовсім інша героїня, яка «зробить з нього людину», звісно, якщо це взагалі можливо?! А їй, Ніці, потрібно озирнутися і побачити свого героя, який може виявитися, наприклад, офіціантом з сусідньої закусочної, який вже давно поклав на неї око, але соромиться підійти. Або, скажімо, сусідом, який щоранку проводжає її поглядом з вікна. Або... Та ким завгодно, власне! А ще ймовірніше, що вона його ще просто не зустріла.

Всі ці думки трохи лякали і були в новинку. Коли стільки років був зациклений на якійсь одній людині, дуже складно почати думати в іншому напрямку. Але нездійснені очікування кращий протверезний душ. Адже, якщо не кривити душею, Вероніка була розчарована. Не так вона собі уявляла їх з Пашею «возз’єднання», зовсім не так. Можливо, її мрії лише дурниці романтично налаштованого дівчиська, а в реальному житті все набагато прозаїчніше і нудно. Але заслужила вона хоча б нормальну пропозицію руки та серця чи ні?! Щоб з обручкою, квітами і чимось, що хоча б віддалено нагадує зізнання! Це природне бажання будь-якої жінки, навіть самої неромантичной.

Так, копаючись в собі, Вероніка провела вихідні. Ні, зрозуміло, всі звіти, які потрібно було зробити, вона зробила, але решту часу намагалася зрозуміти, як вчинити і чого хотіти. Вона дотримувалася постільного режиму, мазала ногу гелем, який купив Слава, і пила його таблетки. Вони виявилися більш ефективними, ніж порошок, куплений Пашею, і крім знеболюючої дії мали ще й протизапальну. Але, зрозуміло, коханому про цю «зраду» знати зовсім не обов’язково.

А ввечері в неділю, ніби підслухавши її недавні думки, нагрянув Паша з величезним букетом яскраво-червоних троянд, тортом, зв’язкою повітряних кульок та маленькою оксамитовою коробочкою.

І знову ні слова про любов, ніби його щось утримує, не дає сказати заповітні слова. Але, з іншого боку, якщо б він зараз раптом зізнався у коханні, Ніка б все одно не повірила. Звідки йому взятися, хіба що Павло весь цей час «не усвідомлював своїх почуттів»... чи як там кажуть у подібних випадках? Загалом, Паша принаймні не плів відверту брехню, за що йому велике спасибі.

Але все одно щирості, щирості в його словах не відчувалося. Він не говорив, що думав насправді, приховував щось важливе, до чого так хотілося докопатися. Вероніка дуже гостро відчувала: його щось турбує. Хоча які у нього можуть бути секрети, якщо вони прожили пліч-о-пліч стільки років?