Глава 2 (1)

Не звертати уваги! Ігнорувати! Це єдиний спосіб не потрапити у його пастку і показати, що Ніка не та, що була. Не відповідати на шпильки. Але як же це важко! Як хочеться запхати йому в глотку кожне ущипливе слово або повернути поблажливі погляди. Дякувати Богу, що вони з ним в різних групах! Ніка з Павлом працюють у групі «А», де багато старожилів, а Славку призначили в групу «Б», куди зазвичай засилають новачків, щоб набралися досвіду.

– Святослав, у нашої групи внутрішня планерка, – підпливла до нього Оленка Вітрова, головна мисливиця за серцем Пашки. – Паша, ти сьогодні так добре виступав, що я навіть заслухалась. Втім, як і завжди, – вона кокетливо стрельнула в нього очима.

Але всі її зусилля були марні, тому що Дронов поділяв роботу й особисте життя, а тому заводив інтрижки де завгодно, але тільки не на роботі. Пофліртувати вдосталь – будь ласка, а розраховувати на щось більше – нізащо. Адже він прекрасно розумів наслідки «службового роману на одну ніч» і не хотів потім регулярно перетинатися з колишніми «пасіями», щоб ті виносили йому мозок. Хоча його принципи Оленку хвилювали мало, і вона наполегливо продовжувала спроби завоювання.

– Ах, Оленчик, а ти, як і завжди, чарівна. Групі «Б» дуже пощастило, – він адресував Вітрової усмішку, від якої у Вероніки щелепу звело.

Олена намотала на палець руде пасмо і, похитуючи стегнами, повела за собою майже не регочучого Ковалевського, який виразно глянув на Пашку, мовляв, нічого такий екземпляр крокує, є на що подивитися. Але Дронов давно вже звик до цих викрутасів Вітрової, хоча зараз і проводжав поглядом її витончену фігурку. От же... кобелина!

Планерка групи «А» проходила своєю чергою, але Вероніка ніяк не могла зосередитися. Зараз в сусідньому кабінеті сидить персональна Немезида, яка незабаром почне отруювати її офісне життя. Цікаво, а якщо Славка напартачить в роботі, його звільнять? Але тут же виникла крамольна думка допомогти йому зі звільненням, яку вона вимушена була відкинути, тому що вже чим-чим, але підлістю ніколи не відрізнялася. Доведеться звикати і вчитися співіснувати мирно, якщо вийде. Проте з досвіду Ніка знала, що ні, не вийде. Ковалевський обов’язково все зіпсує, він по-іншому не може.

Під час перерви Оленка зазвичай не відлипала від Павлика, але сьогодні чомусь була особливо нахабною і так різко втиснулася між ним і Веронікою, що Ніка ледь не впала з драбини, дивом втримавшись за поручні. Впасти не впала, але ногу підвернула, і різкий біль дав зрозуміти, що візит до кав’ярні накрився, тут би хоч до кабінету дошкандибати та прикласти лід.

– Паш, я... – вона покликала коханого, що вже спустився по сходах, щоб допоміг дістатися до найближчого крісла.

– Паш, Вірунчик залишиться в офісі, – несподівано підхопив її за талію Славко. – Ми так давно не бачилися, багато про що хочемо поговорити, їжу сюди замовимо. А ви йдіть, погода гарна...

У цей момент Паші зателефонували, і він, озирнувшись на Ніку, кивнув, а потім в слухавку полилися його медові слова: вочевидь, телефонував один з клієнтів.

Вероніка дивилася, як віддаляється його спина, і хотіла плакати. Але розридатися посеред натовпу товаришів по роботі те ще задоволення. Коли всі колеги, які побажали пообідати поза офісом, вийшли і сходи спорожніли, дівчина відсахнулася, намагаючись вивільнитися з хватки Ковалевського, але Славка не відпустив, а тільки стиснув сильніше.

– Руки прибрав! – прошипіла вона.

– Хтось бажає полетіти стрімголов зі сходів? – поблажливо запитав він. – Або я зараз візьму тебе на руки і віднесу до офісу «як принцесу», або тихо-мирно дозволь допомогти тобі дійти до робочого місця. Чи плануєш на одній ніжці стрибати, як першокласниця?

– Ти помітив?

– Як ти підвернула ногу? Помітив, звичайно, я ж не сліпий. Це Паша у нас, крім себе самого, нічого навколо не помічає.

Посил був зрозумілий: Славко недвозначно натякав на почуття Ніки, які, як вірно висловився Ковалевський, Паша вважав за краще «не помічати». І за цей болючий натяк хотілося... хотілося вколоти у відповідь, але зараз не найкращий час, тому що стрибати на одній нозі і правда не було ніякого бажання.

– Якщо хочеш допомогти, тоді допоможи, тільки від словоблудства, будь ласка, звільни, – зітхнула вона.

– Корольова, у тебе що, зовсім немає гордості? – Слава ще міцніше притиснув її до себе, трохи підняв і практично ніс по спустілому офісу до самого кабінету, так що вона навіть ногами не перебирала. – Скільки можна за ним тягатися? Я думав, що за ці роки ти хоч трохи порозумнішала, але ні! Не дарма ти завжди дихала мені в спину і була всього лише другою.