Розділ 28

— Кітті, ти була права! У всьому ... — кажу подрузі допиваючи третій келих вина. Тягнуся до пляшки, щоб налити знову. Дозволяю собі розклеїтися. Може стане легше, якщо виговоритись. Може пройде, якщо поплакати трохи. — Я закохалася в Кирила. А він зробив мені боляче. Чому це трапилося зі мною і чому саме Кирило? Невже я заслужила, щоб без майбутнього і без взаємності?

— Крихітко, можливо не все так сумно, як тобі здається, — забирає в мене келих Кітті і підсуває в руку цукерочку. — З'їш солоденького, бо ти надто сильно розігналася з алкоголем. Давай краще поговоримо і ти спробуєш трохи заспокоїтися і поглянути по-новому на цю ситуацію.  

—  Кітті, а про що тут можна говорити? —  встаю і розводжу руками, мені треба десь подіти емоції, які  накопичилися всередині. Рух допомагає. —  Кирило ніколи не сприйме мене серйозно. Він може цілувати, бо я його попрошу, переспати зі мною, бо я йому дозволю, але по-справжньому ніколи не буде мій. Справжня близькість і почуття йому не цікаві. Це я собі щось напридумувала ніби між нами виник якийсь зв'язок. А сьогодні все стало на свої місця. Йому подзвонила колишня і Кирило повністю переключився на свій мобільний. Я мало не заплакала від образи, тому швидко побігла на зупинку, щоб не принижуватися перед ним. 

—  Мені б хотілося тебе втішити, але я не знаю жодної реальної історії про щасливе кохання, тож не має чим, —  зізнається Кітті і сама тягнеться до келиха з вином. 

—  А те справжнє кохання хоч існує? 

—  Може й існує, але точно не в моєму світі, —  відповідає Кітті. — Стриптиз клуб — це не те місце, де можна зустріти щось справжнє. Навіть більшість грудей та губ,  —  і ті силіконові, то що вже казати про кохання. 

Подругу потягло на філософію, тому цього разу вже я забираю келих у неї з рук і простягую цукерочку. Одночасно починаємо сміятися. Здається вина нам досить. На столі вібрує мій мобільний. Дзвонить Поліна. Я не можу зараз з нею говорити. Почуваюся надто вразливою.

—  І що ти будеш далі робити з цим своїм коханням? — цікавиться Кітті переключившись на коробку з цукерками. Вона не заспокоїться поки не з'їсть останню. Завжди з такою наполегливістю доїдає цукерки.

—  Не знаю, —  кажу подрузі. — Якби я могла відмовитися від допомоги Кирила, то це б вирішило мої проблеми із коханням до нього. Ми б не бачилися і я б певне забула про нього. Але … — не встигаю доказати думку.

—  Але ти цього не зробиш, бо є грант, який для тебе важливий, —  продовжує подруга.

—  Не просто важливий, а найважливіший з усього в житті, —  кажу Кітті. — Це моя можливість пробитися і чогось досягнути. Я не знехтую нею через Кирила. 

—  Ну, тоді подруго, я тобі бажаю удачі, а сама запасуся попкорном, щоб спостерігати за вами з першого ряду. Впевнена, що без драми не обійдеться. — Доїдає останню цукерку Кітті і викидає пусту коробку у відро для сміття. Дивиться на годинник і зітхає. 

—  Біжи вже, — зі мною буде все добре. — Дякую тобі, що зайшла і підтримала. — проводжаю Кітті. Обіймаю на прощання і повторно обіцяю, що обов'язково прийду подивитися на її нове шоу, на яке, доречі, я ще навіть не починала шити костюм їй. Зовсім забула про це. Стою в передпокої і дивлюся на ці довбані двері, які тепер вічно нагадуватимуть мені про Кирила. Бачте переживає він. Чому? Зупиняю себе у фантазії і здогадках, бо я знову придумаю те, чого не має. Треба спатки, а завтра в універ. 

Сьогодні в розкладі художнє моделювання одягу та компʼютерний дизайн. Дві мої улюблені пари, які швидко пролітають. Настрій трохи вирівнюється після вчорашнього і я пишу Поліні. Вибачаюся за ігнор і вигадую, що погано себе почувала, тому заснула і не чула її дзвінка. Дівчина одразу засипає мене питаннями про здоровʼя. Я дякую за турботу і переконую її, що в мене все добре. Поліна розповідає в декількох словах про свою практику і просить про зустріч. Я згоджуюся на завтра після обіду. Добре, що дівчина не згадує про свого брата. Хоча я й сама розумію, що нам треба зідзвонитися з ним і обговорити поїздку до його бабусі. 

—  Лео, яка приємна зустріч, —  усміхається Арсен своєю чарівною голлівудською посмішкою. Симпатичний і приємний хлопець, але мої мурахи на тілі сплять. Ну от чому так?

—  Привіт, і я рада тебе бачити. Як в тебе справи? 

—  Все без змін, —  каже хлопець. — Не повіриш, але якраз сьогодні хотів тобі маякнути і запросити в кіно. Обіцяю, що фільм дозволю обирати самій. То як, сходимо чи ти під наглядом свого фіктивного монстрика? — сміється та показує уявні лапи. 

—  Сходимо. Мій монстрик не сильно образиться, —  усміхаюся хлопцю. Не бачу проблеми в тому, щоб сходити з ним в кіно.

—  Чудово, тоді на сьогодні після шостої нічого не плануй,  —  каже Арсен. — Можемо за компанію взяти ще Рому з Поліною. 

—  Рому з Поліною? —  перепитую я. — Ти часом нічого не плутаєш?

— Та ні, а ти хіба не в курсі?

— В курсі чого? 

— Рома з Поліною цілувалися в мене на вечірці, я не знаю чим там все закінчилося, але то не виглядало як неприязнь між ними. Скоріше навпаки. — дивує мене Арсен. — Рома ніяк не прокоментував ситуацію, коли я запитав чи між ними з Поліною щось є. Але я впевнений, що є. 

—  В цій історії щось не так, — міркую в голос, бо як мені здалося, дівчина закохана в Бориса. 

—  Якщо чесно, то мені пофіг. Нехай самі розбираються між собою, — відповідає Арсен. — Головне, що ти погодилася. Я навіть готовий випити те надзвичайно солодке капучино, яке ти постійно п’єш.

—  Ого, та ти сьогодні мій герой! 

— Користуйся, поки можеш, — каже Арсен. І я знаю, що він не жартує.

Час до вечора проводжу продуктивно. Працюю над ескізами та знаходжу тканини для своєї колекції. Замовляю їх онлайн з оплатою після отримання. Роблю скриншот замовлення, але не знаходжу в собі сміливості скинути його Кирилу. Очікувала, що він першим мені подзвонить або напише і скине деталі нашої поїздки до його бабусі. А вже у відповідь я б йому скинула скриншот замовлення, щоб він бачив вартість і щоб розумів, що я не беру в нього зайвого — лише гроші на матеріали. Від сьогодні обіцяю собі тримати емоції при собі, не коментувати нічого, не радити як було б краще, не виказувати свою думку. Саме це потрібно від мене Кирилу.