Розділ 26

Кирило

Тримаю Лео у своїх руках і сам не знаю, що хочу почути від дівчини. Зізнання, що я їй подобаюся, що вона в мене закохана чи навпаки — заперечення, що це не так, бо ми надто різні і між нами лише взаємовигідна угода. Дивним чином Лео вдається впливати на мене і я сам того не розуміючи добровільно піддаюся їй — пропускаю роботу, бо в неї виникла ідея прогулятися, залишаю авто на стоянці універу, бо вона запропонувала піти в парк за кавою, дозволяю заплатити за себе, щоб не образити її, замовляю та контролюю заміну дверей в її квартирі, бо переживаю за неї і хочу, щоб вона була в безпеці. Я намагався собі пояснити це тим, що Лео майже як моя сестра, тому в мене й виникло бажання турбуватись про неї. Але справа не лише в турботі. Я переконався в цьому коли цілував її вчора. Не міг і не хотів зупинятися. 

— Ти хочеш почути правду чи краще обережно обминемо цей момент, щоб не стало гірше. Мені не хочеться втратити можливість поїхати у Францію після чергової нашої суперечки чи зʼясування стосунків, — чесно відповідає Лео після недовгого мовчання. Мені подобається її прямолінійність.

— Я вибрав би другий варіант, але рано чи пізно ми знову повернемося до першого, тож давай будемо відвертими. Мені хочеться вірити, що ми з тобою вже пройшли найгірші стадії наших стосунків і зможемо поводитись як дорослі.

— Мені також хочеться вірити в це, — не надто радісно каже дівчина. 

— Кажи вже в чому справа? 

— Як завжди — перший крок за мною, — розчаровано зіткає Лео. — Ти з боку виглядаєш таким владним та впевненим,  але якщо це стосується тем, які тобі неприємні, то завжди зіскакуєш. Але нехай, мені не складно почати першою.

— Лео, яка муха тебе вкусила? — дратуюся, бо мені не подобаються слова дівчини сказані в мою адресу. А ще бачу, що їй дуже складно, хоч вона й заперечує.  Дівчина червоніє, намагається не дивитися на мене  і відтягує момент істини. Щоб не підтверджувати слова Лео про себе вирішую сам почати розмову, бо ми й так обоє знаємо, що вона буде про нас. 

— Ти хочеш поговорити про вчора? — питаю в дівчини. Переживаю, щоб не зірватися і не сказати щось зайве та необдумане. У мене мало досвіду нормального спілкування з дівчатами у якості бойфренда, хоч фіктивного, але все ж. 

— Так, я хочу поговорити про вчора, — підтверджує Лео мої здогадки. — Кириле, чому ти мене поцілував?

— Хіба не ти мене про це попросила? — питаю в дівчини, бо по-моєму її питання звучить дивно. Точніше не правильно сформульоване. Справа ж не в поцілунку і не в тому хто кого поцілував, а у відчуттях.  

— Я була пʼяною, — відповідає Лео.

— Не настільки, щоб не зрозуміти, що ти робиш і що ти кажеш.

— Ти міг не цілувати мене! 

— Якби я тебе не поцілував, ти б на мене образилася. Хіба ні? — дратуюся, бо мені не подобається ця розмова. Гадав, що ми порозуміємося, але якось не дуже виходить. 

— Дякую тобі, що пожалів бідну дівчину і поцілував, — ображено каже Лео і одразу відштовхує мене від себе, — Але не треба більше так робити.  Домовились?

— Лео, та щоб я не зробив в цій ситуації, то всеодно був би не правий, тож я не планую виправдовуватися, — не витримую і трохи підвищую голос. — Ти хочеш почути від мене, що вчора мені сподобалося і що я хотів з тобою переспати. О'кей, мені сподобалося і я хотів продовження. Тепер задоволена! 

— Ні, не задоволена, але зате тепер без ілюзій щодо тебе, — відповідає Лео.

Я бачу, що їй складно та вона намагається вдавати байдужість. 

— Я не так уявляв нашу розмову, — кажу дівчині, щоб якось згладити ситуацію. 

— Кириле, не треба більше нічого казати, — зупиняє мене Лео. — На сьогодні вже нагулялися. Оновлену угоду можеш передати Поліні і я при зустрічі з нею підпишу, або дочекайся коли ми поїдемо до твоєї бабусі. 

— Ми встигаємо ще в офіс заїхати, — кажу дівчині, бо не хочу, щоб сьогоднішній день був зіпсований сваркою. 

— Не думаю, що в нашій ситуації це хороша ідея, — відмовляється Лео. І як тільки я налаштовуюся переконувати її, у мене дзвонить мобільний. Витягую телефон з кишені і тримаю його декілька секунд в руці вирішуючи відповідати на дзвінок чи ні.  Лео також помічає від кого дзвінок.

— Відповідай, — каже дівчина і йде не прощаючись в сторону зупинки. На якусь долю секунди мені хочеться зірватися і побігти за нею. Пояснити, вибачитись, обійняти чи зробити хоч щось, щоб вона не йшла від мене в такому настрої. Але я стримую себе, можливо нам треба охолонути. 

Переключаюся  на дзвінок.

— Слухаю Вікторіє, — не надто привітно відповідаю колишній, бо ще лишився осад від того, що з Лео вийшло так. Моя голова взагалі зараз вибухне від того, що твориться довкола мене. Я терпіти не можу хаос, а відчуття, що я занурився  в нього повністю — борсаюся і не вигрібаю.

— Кіре, в тебе все добре? — питає колишня. — Якщо потрібна моя допомага чи просто, щоб хтось вислухав, ти ж знаєш, я зрозумію.

— Дякую, але я вирішу сам свої проблеми, — кажу Вікторії. — З якого приводу телефонуєш?

— Впізнаю тебе. Як завжди все сам, — відповідає колишня. 

— То що ти хотіла? — перепитую.

— Ми можемо зустрітися і поговорити? 

— Несподівана пропозиція, — коментую в голос. — Але думаю, що можемо.

— Чудово, тоді чекаю тебе сьогодні о 20:00 в нашому ресторанчику. 

— Буду, — відповідаю коротко і збиваю виклик не дочекавшись відповіді Вікторії, бо раз вона сама подзвонила, то зацікавлена в нашій зустрічі і точно прийде. Цікаво, про що буде мова. Може я нарешті дізнаюся, чому вона покинула мене. Хоча кому від того зараз буде легше?

Роззираюся навкруги і розумію, що треба або викликати таксі або пертися на стоянку в універ за своїм автомобілем. Обираю таксі і вже за двадцять хвилин сиджу в себе в кабінеті. Ігнорую здивовані погляди секретарки і мого заступника, які з вічливості запитують чи все в мене добре і чи не трапилось чогось. Я коротко їм відповідаю. Секретарку відпускаю на годину швидше до дому, а заступнику доручаю зайнятися презентацією нової керамічної лінійки для преміум-сегменту. Я знаю, що він хотів це зробити, але не наважувався сказати мені про це. Побуду сьогодні трішки хорошим босом. Сподіваюся, що не пошкодую.