РОЗДІЛ 12. ЛЕО

Після закінчення пар Кирило чекає мене біля університету. Щойно я виходжу з будівлі, він першим підходить і пропонує зайти в найближчу кав’ярню, щоб я перечитала текст угоди і поставила підпис, якщо мене все влаштує. Я схвально киваю і мовчки йду поруч із ним до кав’ярні через дорогу. Йти недалеко, але цього цілком достатньо, щоб нас разом побачили більша частина моїх одногрупниць, які, як і я, після закінчення пар вийшли на вулицю.

Я намагаюся ігнорувати зацікавлені погляди дівчат, які кидають їх то на мене, то на Кирила. Енергетика цієї пильності явно має негативний відтінок. Впевнена, що більшість із них подумки ставлять собі запитання: що забув мільйонер Кирило Дубинський, красень із рейтингу «Топ-50 холостяків України», біля нашого університету в понеділок — і, головне, чому він поруч зі мною?

Після того, як він учора поїхав від мене, я поґуґлила його і дізналася, що Кирило очолює один із найуспішніших у Європі холдингів із виробництва керамічної плитки — D-КЕРАМІК. До того ж Дубинський, здається, входить у всі можливі рейтинги завидних женихів і доларових мільйонерів до 30 років. Дивно, що йому досі не запропонували зніматися в реаліті-шоу «Холостяк». За всіма критеріями він ідеально підходить для головного героя.

Судячи з того, що в інстаграмі Кирила не більше 10 фотографій доданих за останній рік, він не надто любить публічність. Про його особисте життя в інтернеті інформації дуже мало. Є декілька публікацій з фото в яких йдеться про смерть його батьків та про розрив стосунків з Вікторією і це все. Ніяких бізнесових скандалів, п’яних вечірок, бурхливих романів за ним не помічено. Його репутація справді бездоганна.

Сідаємо за один з дальніх столиків у кав’ярні. Поки я уважно читаю угоду, Кирило замовляє два американо без цукру. Робить ковток і роздратовано відсуває чашку від себе.

— Забула попередити, тут не смачна кава, — зустрічаюсь з ним поглядом — Можеш пройтися зі мною до «Червоних коралів» і я покажу тобі кав’ярню де смачно готують каву.

— Обійдуся, — різко відмовляється Кирило, а коли бачить мій розчарований вираз обличчя, то змушує себе змінити тон.

 — У мене багато справ в офісі, — додає трохи м’якше.

Я так само як і Кирило відсуваю свою чашку з кавою до середини столу. Взагалі то міг би й запитати чи я п'ю американо, а не брати те що й собі. 

— Після першого місяця умови угоди можуть бути переглянуті, доповнені або продовжені за згодою обох сторін, — читаю вголос останній пункт. — До цього обов’язково додай ще крайній термін дії наших фальшивих стосунків.

— У тебе є обмеження в часі?

— Якщо я пройду конкурсний відбір, то в кінці серпня полечу у Францію, тож врахуй це і наперед заплануй, що і кому будеш казати про наше розставання. Втретє я тебе не збираюся виручати.

— Визначся до завтра з фінальною датою і мій юрист додасть це в угоду, з рештою я розберусь, — говорить Кирило діловим тоном, ніби це стосується бізнесу, а не його особистого життя.

— Домовилися, — зиркаю на свій мобільний і кривлюсь від усвідомлення, що я сьогодні пообіцяла прийти швидше в ательє, а вже запізнююсь більш ніж на 15 хвилин. Доки дійду, мине ще щонайменше пів години.

— Щось трапилося? — цікавиться Кирило.

— Мені треба бігти на роботу, — схоплююсь зі стільця й вилітаю на вулицю.

— Я підвезу, — Кирило розраховується за каву і швидко наздоганяє мене.

— Не треба, я не хочу забирати в тебе твій дорогоцінний час, — не глянувши на Кирила йду вперед.

— Тільки не кажи, що ти образилася через каву?

—  Це було грубо, — так, я образилася через каву.

—  Лео я не маю часу на всілякі дурниці, типу прогулюватись містом і пити каву в забігайлівках, але на роботу я відвести тебе можу. Мені все одно їхати в ту сторону і так буде швидше.

Кирило несподівано ловить мене за руку й веде до свого автомобіля. Я не протестую. Триматися за руки — це нормально для пари і за період наших несправжніх стосунків нам ще не раз доведеться робити щось тактильне на людях, тож нехай це буде маленька репетиція.

— Розслабся, це лише тримання за руки, — Кирило схиляється до мене і каже тихо на вушко. Моя шкіра реагує на його шепотіння так само яскраво як і на дотик. Мене це злить і приносить задоволення. Ніяк не можу визначитися що більше. 

— Мене після цього тримання за руки захоче вбити більша частина студенток нашого університету, які мріють опинитися на моєму місці, а ти кажеш розслабся, — намагаюсь пожартувати.

— Поки ти зі мною, тобі доведеться звикнути до уваги, — спокійно відповідає Кирило. — Ми постараємося уникати зайвих очей та журналістів, але зовсім ізолюватися від усіх не вийде, бо наші стосунки мають виглядати природно, а не утаємничено.

— Дякую за лекцію, але справа не в цьому, що я не розумію очевидних речей, а в тому, що я не кожного дня вдаю несправжню дівчину мільйонера на якого облизується мінімум половина дівчат в університеті. А це знаєш ніяк не полегшує мені завдання.

— Я вже казав тобі, але повторю це ще раз — ти надто емоційно на все реагуєш. Це по-перше, а по-друге, я точно не найгірший варіант для несправжнього хлопця і ти це знаєш, бо погодилася мені допомогти, — на обличчі Кирила з’являється зухвала усмішка, яка збиває мене з пантелику. 

Він то холодний зі мною, то нормальний. Його поведінка дратує мене, але прості жести викликають мовчазний захват — дивитися як він проводить рукою по волоссі або підкочує рукави білої класичної сорочки — це естетика в чистому вигляді. Але я в цьому ніколи нікому не зізнаюся в голос.

Біля автомобіля Кирила розвертаюся, відчуваючи на собі чийсь надто пекучий погляд. Арсен. Стоїть за кілька метрів від нас і розчаровано дивиться на наші сплетені з Кирилом руки. Я пориваюся піти до нього, щоб поговорити з ним і все пояснити, але Кирило блокує мою спробу, міцніше вхопивши мене за руку й потягнувши до себе в обійми. Арсен ще декілька секунд мовчки спостерігає за нами, а потім розвертається і йде у протилежну сторону.