16 глава

Ранок почався незвично тихо.

Мейлара прокинулася від того, що щось тепле й пухнасте лежало просто на її грудях.

Вона кілька секунд дивилася в стелю, а потім опустила погляд.

Чорна кішечка.

— Ти знову це зробила…

— А де мені ще спати? — сонно запитала кішечка.

Мейлара усміхнулася.

— На своєму місці?

— Це моє місце.

— Ні, це моє ліжко.

— Тепер наше.

Мейлара тихо засміялася.

Саме в цей момент двері прочинилися, і до кімнати заглянув Неріон.

— Ви з самого ранку вже сперечаєтеся?

— Вона займає все ліжко.

— Неправда, — обурилася кішечка. — Я займаю лише найкращу його частину.

Неріон засміявся.

— У неї, як завжди, є аргументи.

— Ти на її боці?

— Я просто не хочу сперечатися з кішкою.

— Мудре рішення, — серйозно сказала кішечка.

Мейлара глянула на Неріона.

— Вона завжди така?

— Ти ж знаєш, що так.

Кішечка задоволено замуркотіла.

— Я чую це.

— Ми теж тебе чуємо, — сказала Мейлара.

— Тоді чому ніхто не годує мене?

Неріон похитав головою.

— Ось тепер усе стало зрозуміло.

Мейлара засміялася й нарешті сіла на ліжку.

Кішечка спокійно зіскочила на підлогу.

— На кухню?

— На кухню, — погодилася Мейлара.

— Нарешті.

— Ти могла просто попросити.

— Я просила.

— Коли?

— Ще уві сні.

Неріон подивився на Мейлару.

— Схоже, ми пропустили важливу інформацію.

— Очевидно.

Кішечка вже бігла вперед.

— Ви дуже повільні!

Мейлара подивилася їй услід.

— І як вона встигає бути голодною кожні п'ять хвилин?

— Це її особлива суперсила, — відповів Неріон.

— А я думала, що вона вміє тільки загадково дивитися.

Кішечка обернулася.

— Я все чую.

— Ми знаємо, — одночасно відповіли Мейлара й Неріон.

І обоє засміялися.