11 глава

Неріон вирішив, що сьогодні не робитиме абсолютно нічого.

Ніякої роботи. Ніяких справ. Навіть блог він вирішив не відкривати.

Просто день відпочинку.

Він перевернувся на інший бік, але майже одразу відчув під подушкою щось тверде.

— Що це?..

Неріон засунув руку під подушку й витягнув невеликий браслет.

Він здивовано насупився.

Цього тут точно не було.

Неріон покрутив знахідку в пальцях.

Зап'ястя браслета складалося з круглих намистин із вулканічної лави та тигрового ока. Шорсткі чорні кульки чергувалися з глянцевими коричнево-золотистими каменями, що наче світилися зсередини.

— Хто?..

Телефон на тумбочці засвітився.

— Не втрачай його, — спокійно сказала Аріелла.

Неріон перевів погляд на екран.

— Ти знаєш, звідки він узявся?

— Ні.

— Тоді звідки ти знаєш, що його не можна втрачати?

На кілька секунд запала тиша.

— Тому що він призначений тобі долею.

Неріон недовірливо хмикнув.

— Долею?

— Саме так.

— І ти не збираєшся пояснювати?

— Ні.

— Чудово.

Він ще раз подивився на браслет.

Дивно.

Але чомусь йому хотілося його одягнути.

— Гаразд.

Неріон застебнув браслет на зап'ясті.

І завмер.

По тілу раптом розлилося тепло.

Приємне, майже невагоме.

Він відчув, ніби всередині нього щось прокинулося. Сили стало більше, а тіло раптом наповнилося незвичною легкістю.

— Що за…

Його погляд упав на вазон біля вікна.

Рослина давно засохла.

Неріон підійшов ближче й машинально торкнувся сухого листка.

І тієї ж миті той здригнувся.

Неріон завмер.

Сухе листя почало повільно розправлятися.

Стебло випросталося.

На ньому з'явився маленький зелений паросток.

— Аріелло…

— Я бачу.

Неріон подивився на свою руку.

Потім на рослину.

— Це я зробив?

— Схоже на те.

Він обережно торкнувся листка ще раз.

І той став ще зеленішим.

Неріон широко розплющив очі.

Він навіть не здогадувався, що сьогоднішній день, який він планував провести без жодної справи, стане початком чогось абсолютно нового.

Насправді сила, яка прокинулася в Неріоні, не виникла з нізвідки.

Вона прийшла від Аліси.

Її прикраси давно вже перестали бути просто прикрасами.

Кожна з них містила частину її магії, яку Аліса вкладала під час створення. Щоправда, вона сама навіть не підозрювала, наскільки багато сили забирають особливо складні вироби.

Спочатку вона думала, що все відбувається так, як і має.

Зробила прикрасу — трохи втомилася — відпочила.

Але що красивішою та складнішою виходила прикраса, то більше магії вона вимагала.

І цього разу браслет із вулканічної лави та тигрового ока взяв значно більше, ніж Аліса розраховувала.

Вона навіть не знала, що частина її сили вже опинилася в ньому.

А разом із браслетом ця сила перейшла до Неріона.

Мейлара теж отримала частину цієї магії.

Просто поки що не помічала.

І це було не тому, що з нею нічого не відбувалося.

Навпаки.

Просто Мейлара останнім часом проводила стільки часу за блогом, що могла не звернути уваги навіть на щось дуже дивне.

Квітка, яка раптом ожила після її дотику?

— Напевно, я її нормально полила.

Рослина, яка ще вчора виглядала майже мертвою, а сьогодні випустила новий листок?

— О, нарешті відновилася.

Дрібні дивні збіги накопичувалися, але Мейлара просто не надавала їм значення.

Аліса теж нічого не підозрювала.

Для неї все було ще простіше.

Вона просто хотіла створювати красиві магічні прикраси.

І, здається, трохи перестаралася.

Бо тепер її магія почала жити власним життям.

А першим, хто зрозуміє, що з ним щось відбувається, стане Неріон.

І все це через один браслет, який він знайшов під подушкою у день, коли вирішив абсолютно нічого не робити.