6 глава

Мейлара вже звільнилася.

І, на диво, почувалася чудово.

Тепер вона сиділа навпроти Неріона за невеликим столиком.

Між ними лежали два блокноти.

Аріель — перед Мейларою.

Аріелла — перед Неріоном.

Вони домовилися зустрітися саме так.

Без роботи.

Без сторонніх.

Просто поговорити.

Неріон зробив ковток кави й подивився на Мейлару.

— Ну що, як звільнення?

— Прекрасно.

— Я так і думав.

Мейлара усміхнулася.

— Тепер можемо зайнятися важливішими справами.

Вона подивилася на Аріеля.

— Наприклад, вами.

Сторінка залишалася порожньою.

— Не вдавайте, що вас тут немає, — додав Неріон.

Аріелла повільно перегорнула сторінку.

«Ми тут.»

— Чудово, — сказала Мейлара. — Тоді поговоримо.

Аріель написав:

«Про що?»

— Про вашу сварку.

Сторінка завмерла.

Аріелла довго не відповідала.

Потім з'явилося:

«Не хочу.»

— Чому?

«Це особисте.»

Неріон переглянувся з Мейларою.

— Але ви ж розумієте, що ми вже знаємо, що між вами щось сталося.

Аріель написав:

«Знаємо.»

— Тоді чому ви не можете просто сказати?

Знову тиша.

Нарешті Аріелла написала:

«Ми посварилися.»

Мейлара зітхнула.

— Це ми вже зрозуміли.

«Сильно.»

— Через що?

Довга пауза.

Аріель написав:

«Ми не погодилися одне з одним.»

Аріелла:

«І почали кричати.»

Мейлара нахилилася ближче.

— А потім?

На сторінці Аріеля з'явилося:

«Потім усе закінчилося.»

Мейлара насупилася.

— Що означає «все закінчилося»?

Аріель більше нічого не написав.

Аріелла теж.

Неріон зрозумів, що далі вони не скажуть.

— Добре.

Мейлара подивилася на нього.

— Добре?

— Не хочуть — не треба.

Він перевів погляд на блокноти.

— Але одну річ я хочу знати.

Аріелла відкрилася на чистій сторінці.

«Яку?»

— Ви досі сердитеся одне на одного?

Тиша.

Мейлара чекала.

Неріон теж.

На сторінці Аріелла повільно з'явилося:

«Не знаю.»

Аріель написав:

«Я теж.»

Мейлара усміхнулася.

— Ну ось.

— Що?

— Значить, не все втрачено.

Аріелла нічого не відповіла.

Аріель теж.

Але цього разу вони хоча б не заперечували одне одного.

Аріель якийсь час мовчав.

А потім, здається, не витримав.

— Вона хотіла мене спалити.

На сторінці Аріелли з'явився короткий запис:

— Хто?

— Мейлара.

Пауза.

— За що?

Аріель ніби тільки цього й чекав.

— Я не знаю! Я просто намагався їй допомогти!

Аріелла трохи пом'якшала.

— І що вона зробила?

— Спочатку хотіла спалити.

— А потім?

Аріель відповів майже ображено:

— Втопити.

На сторінці Аріелли з'явилося:

— Серйозно?

— Абсолютно.

Мейлара, яка до цього мовчки спостерігала за їхньою розмовою, повільно підняла брову.

— Я взагалі-то була дуже зла.

Аріель одразу дописав:

— От бачиш!

Неріон не стримав сміху.

— Схоже, ви нарешті почали нормально спілкуватися.

Мейлара подивилася на нього.

— Якщо це називається нормально, то я боюся питати, що вони робили до цього.

На сторінці Аріелли з'явилося:

— Я теж.

— Він написав, що шкодує, що він мій помічник… і це мене зачепило.

Мейлара опустила очі.

— Для своєї сім'ї я і так позор. Немає хлопця, нормальної роботи, дітей не народила… А тут ще й він таке написав.

Вона на мить замовкла.

— Мене це зачепило сильніше, ніж мало б. Тому я й вибухнула.

Аріелла нічого не написала.

Мейлара тихо додала:

— А потім я вибачилася.

— Вибач.

Мейлара завмерла.

Вона повільно підняла очі на Аріеля.

— За що?

На сторінці з'явилося:

— За те, що написав. Я не хотів зробити тобі боляче.

На сторінці з'явилися нові слова:
— Ми обоє неправі, тому й сварилися. Тож на майбутнє давай без таких діалогів.
Мейлара усміхнулася ширше.

— Домовилися.

Кілька секунд у кімнаті було тихо.

А потім на сторінці Аріеля з'явилося:

— Але спалювати мене все одно було зайвим.

Мейлара пирхнула.

— Я ж вибачилася.

— Знаю. Просто хочу, щоб це було зафіксовано.

— Ти неймовірний.

— Дякую.

— Це не був комплімент.

— Я вирішив, що був.

Неріон засміявся.

Аріелла теж написала:

— Здається, він знову починає.

Мейлара похитала головою.

— Він завжди такий.

Неріон подивився на неї.

— Ким ти плануєш працювати? — запитав Неріон.

Мейлара замислилася.

— Не знаю.

Вона на мить опустила очі, а потім усміхнулася.

— Я шукаю себе.

На сторінці Аріеля з'явилися слова:

— Тоді не поспішай.

Мейлара провела пальцями по краю щоденника.

— Не буду.

За вікном повільно темніло.

Вона ще не знала, куди приведе її завтрашній день.

Але вперше її це не лякало.

Бо, можливо, не обов'язково одразу знати, ким хочеш стати.

Іноді достатньо просто почати шукати.