5 глава

Неріон переступив поріг своєї квартири.

Тиша.

Ніхто його не чекав.

Квартира, яку йому надали після дитбудинку, була невеликою й затишною, але вечорами все одно здавалася надто порожньою.

Колись він думав, що звикне.

Мабуть, так і не звик.

Іноді до нього приходила лише його колишня нянечка з дитбудинку. Вона не забувала про нього навіть після того, як він залишив заклад.

Хоча...

Ні.

Була ще одна істота, яка чекала на нього завжди.

— Венесса...

Біла пухнаста кішка одразу вискочила назустріч і потерлася об його ноги.

— Привіт, моя радість.

Неріон дістав із сумки корм, насипав його в мисочку й погладив кішку по спині.

— Їж. Я знаю, що ти чекала.

Венесса задоволено замуркотіла.

Неріон зняв куртку, сів на ліжко й на кілька секунд заплющив очі.

Потім дістав щоденник.

Відкрив.

На сторінці майже одразу з'явилися слова:

Нарешті ти пішов подалі від того Аріеля.

Неріон скептично підняв брову.

— Нарешті?

Він узяв ручку.

— Ви що, у сварці?

Відповідь з'явилася майже відразу:

Це не сварка.

Пауза.

Він просто небезпечний. Не думає, що каже.

Неріон кілька секунд дивився на напис.

— Ага...

Він усміхнувся.

— Тобто ви все-таки посварилися.

На сторінці з'явилося:

Я сказав — це не сварка.

— Звісно.

Венесса стрибнула на ліжко й вмостилася поруч.

Неріон поглянув на неї.

— Бачиш? Навіть Венесса мені не вірить.

Кішка байдуже почала вилизувати лапу.

— Дякую за підтримку.

Неріон кілька секунд дивився на сторінку, а потім написав:

— Тільки одне питання. Хто ти?

Відповідь з'явилася майже одразу:

Помічник. І поки більше нічого написати не можу.

— Зрозуміло.

Неріон трохи подумав і поставив наступне питання:

— А що саме ти маєш робити?

Цього разу відповідь була теплішою:

У першу чергу — бути твоїм другом.

Неріон здивовано підняв брову.

На сторінці з'явилося продовження:

Підказувати тобі в різних ситуаціях, допомагати й підтримувати, коли це потрібно.

Неріон усміхнувся.

— Друг, який живе в щоденнику?

Можна сказати й так.

— Дивно.

Зате зручно.

Неріон тихо засміявся.

— Гаразд. Подивимося, який із тебе друг.

На сторінці з'явився новий напис:

Тільки одне прошу: не забувай наливати Верессі воду. Для неї це життєво необхідно. Або купи їй питний фонтанчик.

Неріон усміхнувся.

— Він якраз у пакеті, там, де корм. Я пам'ятаю, що ти писала зранку.

На сторінці одразу з'явилося:

Молодець.

А за мить — ще один рядок:

І сам не забувай пити воду.

Неріон тихо засміявся.

— Ти вже починаєш мене контролювати?

Я ж твій друг. Мені можна.

— Подивимося...

Венесса тим часом уже хрумтіла кормом, абсолютно не цікавлячись їхньою розмовою.

— Яку пораду ти даси мені на завтра?

На сторінці одразу з'явилося:

Почни снідати. Це добре для здоров'я.

Неріон усміхнувся.

— Я снідаю.

На сторінці з'явилося:

Ні. Чай — це не їжа.

Неріон замовк.

— Звідки ти знаєш, що я п'ю чай?

Коротка пауза.

Я ж твій помічник.

— Це звучить дедалі підозріліше.

Просто поснідай.

Неріон усміхнувся.

— Добре, Аріелло. Спробую.

Не спробуй. Поснідай.

— Добре. Постараюся.

На сторінці з'явилося:
Не постарайся. Поснідай.
Неріон усміхнувся й закрив щоденник.
— Добраніч, Аріелло.
Добраніч. До завтра.
Наступного ранку Неріон прокинувся від запаху свіжої їжі.
Він сонно сів на ліжку.
— Що?..
На кухні вже горіло світло, кавоварка тихо працювала, а на столі стояв готовий сніданок.
Поруч лежав щоденник.
Неріон відкрив його.
На сторінці було написано:
Я ж казала: почни снідати.
Він подивився на стіл, потім знову на щоденник.
— Ти що, тепер ще й будинком керуєш?
Тепер — так.
Неріон засміявся.
— Аріелло, ти страшна.
Зате ти поснідаєш.
Він похитав головою й сів за стіл.
— Гаразд. Ти перемогла.

На сторінці з'явилося:
Не постарайся. Поснідай.
Неріон усміхнувся й закрив щоденник.
— Добраніч, Аріелло.
Добраніч. До завтра.

Наступного ранку Неріон прокинувся від запаху свіжої їжі.
Він сонно сів на ліжку.
— Що?..
На кухні вже горіло світло, кавоварка тихо працювала, а на столі стояв готовий сніданок.
Поруч лежав щоденник.
Неріон відкрив його.
На сторінці було написано:
Я ж казала: почни снідати.
Він подивився на стіл, потім знову на щоденник.
— Ти що, тепер ще й будинком керуєш?
Тепер — так.
Неріон засміявся.
— Аріелло, ти страшна.
Зате ти поснідаєш.
Він похитав головою й сів за стіл.
— Гаразд. Ти перемогла.

Неріон ще раз подивився на щоденник.

— Ти справді вирішила стежити за всім, що я роблю?

На сторінці з'явилося:

Ні. Просто хочу, щоб ти був у порядку.

Неріон на мить замовк.

Він не знав, що на це відповісти.

Тому лише усміхнувся й узяв виделку.

— Дякую, Аріелло.

Будь ласка.

Венесса тим часом застрибнула на сусідній стілець і почала спостерігати за його сніданком.

— Що? — Неріон глянув на неї. — Я їм.

На сторінці з'явилося:

Вона перевіряє.

— Ви змовилися?

Можливо.

Неріон засміявся.

Вперше за довгий час його квартира вже не здавалася такою порожньою.

А десь далеко в іншому щоденнику хтось саме в цей момент, мабуть, сперечався з Аріелом.

Неріон цього ще не знав.

І не знав, що дуже скоро ця дивна історія стане набагато більшою, ніж просто розмови через щоденник.