4 глава

Мейлара нарешті дісталася додому після розмови з Неріоном.

Вона втомлено зачинила за собою двері, скинула взуття й навіть не стала вмикати світло. Хотілося лише тиші.

Мейлара підійшла до столу, поклала сумку й машинально взяла щоденник.

Вона відкрила його.

І майже в ту саму секунду на чистій сторінці почали з'являтися слова.

Я не міг дочекатися, коли ти вже будеш удома.

Мейлара завмерла.

— Ем...

Вона нахилилася ближче, перечитуючи напис.

— Ви що, стежите за мною?

Нові слова з'явилися майже одразу.

Ні.

Пауза.

Ми просто чекали.

— «Ми»?

На сторінці з'явилося ще кілька слів.

Я і Аріелла.

Мейлара повільно сіла на стілець.

— Ви що... спілкуєтеся?

Цього разу відповідь з'явилася не відразу.

Ми в сварці з Аріеллою.

Мейлара кліпнула очима.

— Що?

На сторінці з'явилося:

Вона вважає, що я неправий.

Ще один рядок.

Я вважаю, що вона неправильно зрозуміла ситуацію.

Мейлара не втрималася від усмішки.

— І давно ви сваритеся?

Сторінка мовчала кілька секунд.

Потім:

Це секрет фірми.

— ...

Мейлара дивилася на напис, не знаючи, сміятися їй чи хвилюватися.

— Ви зараз серйозно?

Абсолютно.

Вона прикрила обличчя долонею.

Схоже, звичайний щоденник у її житті закінчився ще кілька днів тому.

Мейлара ще кілька секунд дивилася на напис, а потім повільно взяла ручку.

— Хто ти?

Вона чекала.

На чистій сторінці з'явилися слова:

Я твій помічник. На деякий час.

Мейлара насупилася.

— На деякий час? А потім?

Сторінка залишалася порожньою.

— І хто тебе сюди взагалі призначив?

Кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім чорнило саме собою почало складатися в нові слова:

Більше написати не можу.

— Чому?

Відповіді не було.

Мейлара постукала пальцем по сторінці.

— Гей.

Тиша.

— Ти мене чуєш?

На сторінці раптом з'явилося одне-єдине слово:

Так.

Мейлара видихнула.

— Тоді хоча б скажи, хто ти.

Цього разу сторінка залишилася абсолютно чистою.

— Чудово...

Вона закрила щоденник.

А через секунду він самостійно відкрився.

На останньому рядку вже було написано:

Не хвилюйся. Ти скоро все зрозумієш.

Мейлара завмерла.

— Оце вже мені зовсім не подобається...

Мейлара трохи помовчала, розглядаючи щоденник.

Потім у неї в голові промайнула ще одна думка.

Вона написала:

— Ти можеш когось вбити? Як у «Зошиті смерті»?

На сторінці майже одразу з'явилася відповідь:

Ні.

Мейлара важко видихнула.

— Шкода...

Кілька секунд вона дивилася на сторінку, ніби все ще сподівалася, що відповідь раптом зміниться.

Не змінилася.

— Тоді ти маєш мені тільки допомагати?

Вірно.

— І все?

І все.

Мейлара замислилася.

— А якщо я попрошу тебе зробити щось, що суперечить твоїм правилам?

Цього разу відповідь з'явилася не відразу.

Тоді я не зможу цього зробити.

— Навіть якщо дуже попрошу?

Навіть тоді.

Мейлара відкинулася на спинку стільця.

— Ясно...

Вона закрила щоденник, але за мить знову відкрила його.

— А жартувати ти можеш?

На сторінці з'явилося:

Залежить від жарту.

Мейлара вперше за весь вечір усміхнулася.

— Ну, хоч це вже щось.

Розглянувши кожен сантиметр щоденника, Мейлара ще раз перевернула його в руках.

Провела пальцями по обкладинці, заглянула під неї, перегорнула всі сторінки й навіть постукала по палітурці.

Нічого.

Вона знову відкрила щоденник і підозріло примружилася.

— Це що, сексуальне домагання?

На чистій сторінці одразу з'явилося:

Що ти шукаєш?

— Приховану камеру.

Пауза.

У щоденнику?

— А звідки мені знати? Ти ж сам пишеш мені, коли я навіть нічого не роблю!

Я твій помічник.

— Це саме те, що сказав би прихований спостерігач.

Сторінка залишилася порожньою.

Мейлара переможно кивнула.

— Ага! Немає що відповісти.

Через кілька секунд з'явилося:

Я просто шкодую, що погодився на цю роботу.

Мейлара завмерла.

— Ти щойно пожартував?

Можливо.

— О, так ми далеко підемо...

Мейлара кілька секунд мовчки дивилася на щоденник.

Потім раптом дістала зі своєї сумочки запальничку.

Клац.

За кілька сантиметрів від щоденника спалахнуло полум'я.

Мейлара спокійно потримала його ще мить, а тоді відклала запальничку вбік і знову відкрила щоденник.

— Ти ще шкодуєш?

Кілька секунд сторінка залишалася порожньою.

Потім на ній швидко з'явилося:

Ні.

Пауза.

Ні-ні. Більше такого не напишу.

Мейлара задоволено усміхнулася.

— От і добре.

На сторінці з'явилося ще одне речення:

Ми чудово порозуміємося.

— Оце вже правильна відповідь.

Мейлара закрила запальничку й сховала її назад у сумочку.

А щоденник ніби полегшено замовк.

Хитро посміхнувшись, Мейлара промовила:

— Ще одне неправильне слово — і я тебе втоплю. Або спалю.

На сторінці кілька секунд нічого не з'являлося.

Потім дуже обережно проступили слова:

Зрозумів.

Мейлара задоволено кивнула.

— От і чудово.

Через мить додалося:

Ти завжди така добра?

Мейлара повільно підняла брову.

— Ти щойно забув моє попередження?

Сторінка миттєво спорожніла.

— Отакої.

Я мовчу.

Мейлара хитро усміхнулася.

— Розумний хлопчик.

Важко зітхнувши, Мейлара подивилася на щоденник.

— Вибач. Я перебільшила, — тихо промовила вона. — Але таке більше не пиши.

Кілька секунд сторінка залишалася порожньою.