Глава 3. Два щоденники

Було близько десятої вечора.

Кафе майже спорожніло. За вікнами місто поступово затихало, а тепле світло ліхтарів відбивалося у склі.

Мейлара сиділа навпроти Неріона, поклавши свій щоденник на стіл.

— Отже, — сказала вона, проводячи пальцями по обкладинці, — почнемо з того, що ми вже знаємо.

Неріон кивнув і поклав поруч свій.

— Наші щоденники пов'язані з нами. Але чомусь не хочуть нормально пояснити, як саме.

— І ще вони з'явилися після того, як ми опинилися тут.

— Так.

Мейлара відкрила щоденник.

Сторінки були звичайними. Принаймні на перший погляд.

Вона перегорнула кілька сторінок.

Жодного імені.

Жодного пояснення.

Лише уривки думок, які не належали їй.

— Тут є дещо дивне, — тихо сказала Мейлара.

— Що?

Вона показала йому сторінку.

Внизу стояв підпис.

Аріель.

Неріон нахилився ближче.

— Аріель?

— Схоже на ім'я.

— Ти думаєш, це ім'я автора?

Мейлара задумалася.

— Можливо.

Вона перегорнула сторінку.

Почерк був рівним, але якимось важким. І чомусь Мейлара була майже впевнена, що його залишив чоловік.

— Мій щоденник пише чоловік, — сказала вона.

Неріон здивовано подивився на неї.

— Ти це просто відчула?

— Так.

Він кілька секунд мовчав, а потім відкрив свій щоденник.

— Тоді в мене, схоже, інша історія.

На одній зі сторінок теж стояло ім'я.

Аріелла.

Мейлара підняла брови.

— Аріель… Аріелла…

— Схоже, вони навіть імена мають майже однакові.

— Але твій щоденник пише дівчина?

Неріон кивнув.

— Схоже на те.

Вони обоє замовкли.

Два щоденники.

Два імені.

Аріель.

Аріелла.

І поки що — жодної відповіді.

Мейлара ще раз перегорнула кілька сторінок свого щоденника.

Порожньо.

Неріон зробив те саме.

Нічого.

Наче хтось навмисно дозволив їм побачити лише маленьку частину правди.

— Думаю, більше вони нам сьогодні не скажуть, — промовив Неріон.

Мейлара закрила щоденник.

— Або не хочуть.

Вона подивилася на нього.

— Тоді доведеться чекати.

За вікном миготіло світло автомобіля.

А десь далеко, у зовсім іншому місці, двоє людей могли навіть не здогадуватися, що їхні імена щойно з'явилися в чужих руках.

Аріель.

Аріелла.

А щоденники залишилися мовчазними.