80

***Лінель***

Вручивши послання, ельфи навідріз відмовилася чекати відповіді. Сказали, що прийдуть увечері, аргументувавши тим, що справа важлива й рішення необхідно прийняти виважене, не опираючись на емоції та упередження.

Так поспішали, що позаскакували на своїх коней зі швидкістю випущеної в ціль стріли. Тільки курява здійнялася з-під копит білосніжних скакунів.

Покрутивши футляр у руці, я зітхнула й почовгала у будинок.

— Бачу, нічого поганого не трапилося, — у вітальню увійшов Фатум.

Його погляд ковзнув до моїх рук.

— Лист? — у темних очах демона яскравим вогником зблиснула цікавість. — Невже від самого короля? — зробив вірне припущення, сівши навпроти мене на диванчик.

Я замислено кивнула. В голові нині кружляло купа думок. І найсміливішою з них було припущення, де правитель світлих ельфів пропонував нам мир.

Але це однаково дивно. Навіщо йому писати цього листа саме мені?

Хіба що це хитрий план. Та яка в нього мета?

Роздуми перервало зойкання Міри.

— Ой, як же цікаво... Неабихто, а сам король написав.

— Відкривай, — тихо мовив Фатум, що теж губився у здогадках.

Я послухала його. Пальці злегка тремтіли, але досить швидко впоралися із поставленою задачею.

На коліна впав згорнутий у трубочку папірець. На дотик м'який, мов пелюстки найніжнішої квітки. Кольором він нагадував ранкову блакить.

Розгорнувши листа, я замилувалася плавними, злегка закрученими літерами, виведеними чиєюсь майстерною рукою. Мені ще ніколи в житті не доводилося бачити такого каліграфічно-чарівного почерку.

— Читай, будь ласка, вголос, — попрохала Міра.

Дівчина дивилася на мене широко розплющеними очима, склавши руки на колінах і підперши кулачками підборіддя.

Я прочистила горло й поринула у світ витончених літер.

«Вітаю вас, люба Лінель.
Ви, певно, здивовані й не розумієте, навіщо я написав вам цього листа. Поспішаю запевнити — на це були вагомі причини...»

— Ага, вагомі, — пирхнула водяниця, але, спіймавши осудливі погляди, принишкла.

На деякий час у повітрі запанувала напружена тиша. Зрештою, я дійшла висновку, що Міра утримається від коментарів і повернулася до читання.

«...Але про все по порядку.
Як вам відомо, втеча моєї донечки Лагерди не була випадковою. Я знав про її кохання до принца Кая й скористався цим у корисливих цілях. Однак не поспішайте проклинати мене останніми словами. Принаймні поки не дізнаєтеся всієї правди.
А річ у тім, що я не мав вибору. Мене приперли до стінки, шантажуючи знищенням королівства.
За кілька тижнів до втечі Лагерди переді мною з'явився чаклун, за спиною якого височіли сотні пожирачів. Він назвався Десмондом і заявив, що я маю скоритись, інакше моє королівство перетвориться на згарище й руїни.
Я злякався за свій народ. Адже як правитель мусив думати в першу чергу про них, а не перейматися власним благополуччям.
Тому й підкорився. Виконував усе, що мені наказував цей мерзотний чаклун. Робив такі речі, від згадки про які спина й досі покривається сиротами...
Та годі про це, перейдімо до головного.
Я гадав, що Лагерда врятується й буде з тим, до кого лине її серце. Але мене переграли.
Не знаю, навіщо, та Десмонду конче необхідна була ворожнеча темних і світлих ельфів.
Він примусив мене послати слідом за донькою охоронців, серед яких був і Лео. Він виявився не надто щирим... Та ви й самі знаєте.
Ви, певно, запитуєте себе: до чого вся ця відвертість?
Все просто — ми на одному боці, і я вам це доведу.
Один наш спільний знайомий — Август — бажає полонити вас. Спершу відправив свого посіпаку Десмонда, але той не повернувся. Мабуть, зустрів свою погибель. Принаймні я на це сподіваюсь.
А тепер збирається послати пожирачів. Наскільки мені відомо — кілька десятків.
Цей лист — попередження і пропозиція співпраці.
Об'єднаймо зусилля, адже лише так ми зможемо перемогти ворога.
З нетерпінням чекатиму вашої відповіді.
P.S. У футлярі є маленький подарунок.
 

       З повагою король Елевонт де'ар Шарман»

«І що це все означає?» — подумала я, витрусивши із футляра перстень із місячним каменем та вирізьбленою руною ᛋ (соулу), що символізувала сонце, перемогу й тріумф.