Пролог

- Ти мене ніколи не розумів! Я не хочу більше тут знаходитися! 
- Ти чорт! Змирись нарешті! Ніякої божої милості ти не отримала! Ти застряла в пеклі навічно! Ти непотріб навіть для матері ти ніхто, не факт, що вона то і ім'я то твоє пам'ятає!
- Це не правда! Я тобі не вірю! І всерівно пройду іспит та потраплю на землю! - молода дівчина взмахнула крилами і плавними рухами крил, полетіла до замку темного володаря. Сатани. Саме там вирішиться її доля.
***
- Невже він прав! Невже програла!? - Дакота стояла на колінах перед  Буйтуром, одним із прихвостнем Сатани. Зла посмішка окрасила лице чорта, майже демона. Ця перемога стане його пропуском до мої мрії. Хвилина його потішання над ворогом вартувала бійцю перемоги. Яросний крик розірвав горло майбутньої демониці. Мить і вона стоїть всередині бою, в той час де минула Дакота з яростю б'ється на мечах зі своїм військом мертвиців за спиною. По факту, це як ізбиття дитини. Швидко і тільки для потіхи. Шкода, що я зрозуміла це так пізно! Гарне, ніжне обличчя перепачкане власною кров'ю  іскривила гримаса болю. Ну нічого, випадкове пробудження сили дає мені можливість. 
Тихо і неспішно, накоплюючи сили я чекала правильного моменту. Мить і я стара уже на колінах. Вскидую руку вперед і смертельне зелене марево летить у спину Буйтура. Ще мить, одина мить для перепочинку і та я що на колінах, розпливається мов дим... Соперник лежить біля моїх ніг. Всі демони і чорти на декілька хвилин замовкають не розуміючи що сталось. Шквал овацій, після тиші заклав вуха. Серце в шаленій скачці за життя та мрію досі не могло повірити в перемогу
- Ну що ж, Дакота Амосова. Вітаю з перемогою в подарунок даю тобі титул нижчого демона першого круга і дозволяю побувати на землі строком у сто років - ледве тримаючись на ногах, я незграбно поклонилась і на ватних ногах покинула троний зал короля пекла, а через годину і саме пекло