розділ 16

Перчик та пригодники

— Вона нас зустрічала біля дверей, — похмуро сказала Томія і озирнулася.

На цей момент сонце піднялося досить високо і припікало маківку. І йти назад дорогою через поле зовсім не хотілося, тіні там немає.

— Давайте підемо туди, — запропонував Шелест і показав на стежку, що вела вправо, до дерев, котрі, схоже, росли уздовж ще однієї дороги.

Томія здивовано подивилася на нього, запідозривши, що він зумів правильно розшифрувати її оглядання. Але нічого не спитала. А Льєн взагалі махнув рукою і наказав:

— Ходімо, часу у нас багато, дорогою поговоримо.

І пішов, куди вказував Шелест.

— Вона нас зустрічала біля дверей! — повторилася Томія, коли компанія дійшла до дерев і справді виявила там ще одну дорогу, причому широку та бруковану.

— Напевно, через дізнавачів, — сказав Льєн. — Попросили якнайшвидше, от ми й отримали все згідно з проханим.

— Попросили заплутаніше і теж отримали, — додав Ленц.

Льєн здивовано на нього подивився, а потім усміхнувся.

— Ні, вони завжди так говорять. Ну, може, цього разу говорили більше натяками, аби якомога більше зрозуміли лише ті, кому призначалося. А так… та ніяких загадок. У Шелеста дар знаходити різні чудеса, а вони часто небезпечні. Щоправда, цей же дар його і рятує. Можливо, навіть при зіткненні з не дуже чудесними небезпеками. Але лізти кудись, сподіваючись, що все одно пощастить, не варто. Тому що насправді це не вдача. І не невдача. А щось схоже і на те, і на інше водночас.

Шелест хмикнув і кивнув.

— Ленц просто бовдур, як і купа інших магів його віку. Пригоди він собі влаштовує здебільшого сам…

— Я йому давно це говорю, — сказав Дамір.

Ленц пирхнув.

— А ще він талановитий і, враховуючи, що перший по обох лініях, напевно, у нього можуть знайти якісь несподівані таланти. А можуть й не знайтись, може, навпаки, якісь проблеми виявляться, на кшталт особливостей Дановерів. Загалом, треба їхати в хорошу школу і дивитися, що там є.

— Ага, — сказав Ленц, висловивши одним цим словом усе своє ставлення до таких одкровень.

— Бовдур, — сказала Томія. — Як ви взагалі примудрилися потоваришувати?

— А ми часто разом всякі провини відпрацьовували, — зізнався Ленц, анітрохи не розкаюючись.

Дівчина тільки зітхнула і подумки викреслила цього дурня зі списку претендентів на свою руку та серце. Бо сама його приб'є раніше, аніж це зроблять родичі. А Ленц, незважаючи на те, що бовдур, таки хороший хлопець.

Та й загалом, вона вже майже вирішила, що взагалі не виходитиме заміж. Краще сама вивчиться, попросить у бджоловів, які знаються на інших світах, знайти дорогу додому і повернеться туди переможницею. І нехай хтось спробує щось сказати про чергового надутого індика.

— А я лише слабенький пророк, — сказав Дамір. — Теж ніякої особливої ​​таємниці. — Цих пророків купа на ярмарках та в циркових наметах. Ні на що більше все одно не годяться.

— Але в тебе є й інший дар, так що все зовсім не погано, — втішив його Льєн і глянув на Томію. — А ось наша молода наречена — дівчина дивна. Схоже, у неї несподівано прокинувся дар. Вона чомусь втекла з дому, можливо навіть від ще одного нареченого.

— Від нього, — уперто підтвердила Томія. Говорила ж їм уже. Чи не повірили?

— І тепер вона сама відповідає за свої дії, — припечатав Льєн. — Який вибір зробить, те й отримає. А не захоче вибирати, хай шукає того, хто забажає це зробити за неї.

Томія пирхнула, теж успішно висловивши все своє ставлення до такого припущення.

— І що далі? — спитала, трохи подумавши.

— Та нічого. Тепер ми будемо два дні відпочивати, чекати на дізнавачів з вашою мапою, — байдуже сказав Льєн. — Потім поїдемо далі.

— А дід? — підвівся Ленц.

— А з ним без нас розберуться, — припечатав Льєн. — І ця пригода чудово обійдеться без нас.

— Бовдур, — пробурмотіла Томія.

***

Ні, Ваня зовсім не був дурнем, ні казковим, ні звичайним.

Зате він був міським жителем і, поблукавши трохи тим містом, в якому опинився, досить швидко зрозумів, що нічого такого особливого в ньому немає. Натомість є базарчик і магазини, найекзотичніші з яких — амулетна лавка та магазинчик зброяра. Навіть лавка зельєвара більше нагадувала аптеку, ніж щось страшне та загадкове. Будівля поряд з амулетною лавкою виявилася зовсім не місцевим аналогом мерії, незважаючи на молодчиків біля входу, у шкіряних клепаних жилетах, що виглядали як частина обладунку. Це була лише пошта. Просто портальна. А десь у місті була й звичайна, листи та посилки, з якої розвозили гінці та диліжанси. Водночас Ваня дізнався, що грандіозна будівля, в яку так необережно зайшов, храм якоїсь там долі. І де у місті гостині будинки дізнався.

А завдяки дідусеві бомжуватого вигляду, якого дуже вдало почастував пивом, дізнався ще й де не слід ходити вечорами, а де і вдень. В якому гостиному будинку стараються селитися маги. Чому не варто підробляти у якогось Окілка. І що до міста зранку приїхали дивні маги-недолітки з молодим учителем. Практиканти, мабуть. Але чомусь не оселилися у гостьовому, а спочатку довго сиділи у дізнавачів, а потім і поперлися до храму. Хоча не схожі на майбутніх пророків. Дід стверджував, що в них розбирається.

Випивши другий келих, дід згадав, що дивні практиканти привезли із собою зв'язаного лісового чаклуна. Тьмапоклонник, мабуть, дуже злий він мав вигляд. І зробив «парадоксальний» висновок, що, напевно, через це до дізнавачів і пішли. А куди чаклунка ще подіти? Але навіщо їм той дід знадобився з самого початку, все одно придумати не зміг. Натомість почав нахвалювати дівку-практикантку. Добра, мовляв, дівка, шкода, що не зустрілася така, коли сам був молодий. Може, і життя по-іншому пішло б. Чого тільки заради такої дівки не зробиш.

Ваня підтвердив, що багато чого. Дізнався, що будинок дізнавачів — та сама непримітна будівля поряд із портальною поштою. І на радостях заплативши дідусеві за ще один келих пива, пішов на площу, де дізнавачі і пошта. Бо куди-куди, а туди маги та Томія напевно повернуться. Адже злого мага точно вони привезли, за описом схожі. Та й правоохоронці їх навряд чи швидко відпустять на всі чотири сторони, напевно, кілька днів щось уточнюватимуть і з'ясовуватимуть.