Глава 19. Туз жезлів та Сімка кубків

Глава 19. Туз жезлів та Сімка кубків

Передбачення від карт: «Коли в розкладі з'являється Туз жезлів, він часто означає щось дивовижне, випадок, який може змінити ваше життя та принести в нього нову енергію. Не проґавте можливості, коли вона сама йде вам в руки.

Але Сімка кубків, що стоїть поруч, радить зберігати абсолютну ясність і тверезість розуму, щоб не погнатися за примарою, не піддатися обману або самообману. Таро радить вам не робити жодних, навіть самих очевидних висновків. Вважайте їх сном, пробудження після якого може бути гірким»

— І чого я з собою «Сивого кардинала» не прихопила? От дурепа. За келихом джину споглядати дитячі забавки було б значно цікавіше, — сумно подумала я, втупившись у темну стіну маленької кімнати.

Шмат пергаменту відкидав велику тінь, розфарбовуючи біле вапно у всі відтінки попелястого. Юся взяла його та почала зминати в руках, пошепки промовляючи віршовані строки: 

— Три свічки горіли, три ватри палали, мені майбутнє показали, — дівчина піднесла зім’ятий пергамент до вогню.

— Перша свічка гори, хто в тінях блукає — покажи, — Юся підпалила пергамент. Несміливий вогник замерехтів на його краю, зачадів цівкою диму. 

— Друга свічка гори, тінь від мене віджени, — Юся підпалила сувій від другої свічки. Вогник став яскравішим та освітив сконцентроване обличчя Юстини, перетворивши його на фарфорову маску. 

— Третя свічка гори, про потвору розкажи! — прошепотіла вона, піднісши палаючий аркуш до останньої свічки. 

Поспіхом поклавши палаючий шмат паперу на бронзове блюдо, дівча почала повільно повертати його за ходом сонця. Пергамент догорів, тіні від нього затанцювали на стіні та почали свій рух. Серед гострих виступів з тліючого попелу, який дивився на мене червоними очима тіл, виросло кілька будівель. 

— Це ж наш монастир! Ось велика вежа стоїть, а за нею млин! — загомоніли дівчата з темряви. Юся шикнула на них, продовжуючи повільно крутити блюдо. 

З кожним обертом картина змінювалася, обростаючи подробицями. Одна з будівель стала більшою, ніби її наблизили в підзорну трубу. На тлі її величної статури з попелу та тіні сплелися три силуети. Два були схожі на воїнів — навіть крива сокира в руках одного з них нагадувала лабрис того чорнявого блазня. А ось третя… Не впевнена, що воно було, та розкидісті крила за спиною змушували згадати кажанів‑переростків, на яких у казках перетворювалися вампіри. 

Ще один оберт блюда, і фігури почали між собою битися. Картина примарної битви показувала удар за ударом із дивовижною точністю. Удар, укол, розворот — і знову удар. То один воїн упаде й знову підніметься, то інший, а велика центральна постать крутилася вовчком, злітаючи у повітря та розправляючи великі кажанячі крила! 

— Свята богиня! — почула я власні слова, що мимоволі зірвалися з вуст. 

Зачаровано споглядаючи дивовижну гру тіней та світла, я роззявила рота. Та підбирати щелепу було зарано. До вже існуючих на стіні силуетів доєдналася ще одна попеляста фігура. Пергамент раптово спалахнув яскравим полум’ям і згас, дмухнувши гарячим попелом на ворожку. Не очікуючи такого розвитку подій, Юся зойкнула, затуливши обличчя, та шкіра встигла почорніти та вкритися копоттю. 

Дівчата схвильовано зашепотілися між собою. Картинка на стіні зникла, залишивши після себе в повітрі їдкий запах диму. Пергамент догорів, попіл розсипався по блюду купою сірого пилу. Сестри відчинили двері та хвіртку на вікні, провітрюючи кімнату. Хтось із них узяв глечик з водою й почав промивати запорошені попелом очі Юстини. 

— Щось ти, Юся, сьогодні не в найкращій формі, — зверхньо промовила одна з дівчат із високим лобом. 

— Точно, — підтримала її інша дівчинка, трохи старша за подругу. — Раніше більше показувало, а сьогодні якось занадто коротко. Тільки дарма прокидалися серед ночі. 

— Що показало, то й показало, Валено, — розпачливо схлипнула Юся. — Це ж не я показувала, а тіні. Наче й пергамент узяла як зазвичай. Не знаю, чому так сталося. 

— Зазвичай? Тобто дівчата постійно тінями бавляться? — подумала я, округливши очі. — Цікаві в цьому монастирі дівочі вечорниці. У моїх сестер по школі розуму вистачало тільки щоб палити махорку зі спільної люльки, красти вино з підвалу та бігати до хлопців у місто. А тут — такі містерії! Може, розповідь Юсі не така вже й надумана, як мені здалося від початку?

Зрозумівши, що вистава закінчилася і продовження не планується, глядачки почали повільно залишати кімнату. Хтось затримувався на хвилинку, щоб перекинутися парою слів із Юстиною чи похапцем подякувати за розвагу, та більшість просто мовчки йшли. 

— Це всі дівчата, які тут навчаються, чи ще є? — зацікавлено спитала я, забираючись на верхнє ліжко. 

Від довгого дня, випитого джину та смороду паленого паперу мене трохи хитало, тому я неабияк зраділа, коли остання з дівчат зачинила за собою двері. 

— Усі в кімнату не влізуть, ми вже пробували, — похитала головою дівча. — Афродезія і Селеста не прийшли, вони ніколи не приходять. Кажуть, що це все дитячі забавки, а вони дорослі, — спародіювала їхні голоси Юся. — Вільди нема. Бідненька знову зачинилася у своїй кімнаті. Софіко сьогодні на воротах чергує, а Йошико — в лазареті.