Глава 12. Джерело

Оксана принесла три аркуші. Не ноутбук. Не диск. Не чергову флешку в пакеті. Три звичайні роздруківки.

Марина подивилася на них і сказала:

— Оце все?

— Вам мало?

— Після сімдесяти чотирьох сторінок якось несолідно.

Оксана поклала аркуші на стіл.

— Можете не читати.

— Уже читаю.

Бойка ще не було. Він написав, що затримається в суді. Левченко сидів біля вікна з чаєм. Андрій приїхав разом із Мариною, але в кабінет не зайшов.

— Я буду внизу, — сказав він.

— Чому?

— Бо там є кава.

— Тут теж.

— Там немає вас усіх.

Марина відпустила. За останні дні Марина втомилася від кімнат, де кожен знав по шматку її минулого.

На першому аркуші було:

FU6 / MK04 / RAW REVIEW

Дата — 17 лютого 2010 року. Марина впізнала.

— Це той follow-up, про який Гринь писав за чотири дні до смерті.

— Так, — сказав Левченко.

— Ви були?

— Був.

— Пам’ятаєте?

Він подумав.

— Сам факт — так. Деталі вже змішались із тим, що я потім читав у звітах.

Марина глянула на нього.

— Хороша відповідь.

— Я тренуюсь.

Оксана сіла навпроти.

— У повному архіві є сирий протокол. Не підсумкова таблиця, а ваші відповіді й примітки оператора.

— Чому це важливо?

— Бо підсумкову таблицю потім редагували.

Марина перестала жартувати.

— Хто?

— Кілька користувачів. Це нормально для звіту. Але частина вихідних міток не збігається.

— Яких?

Оксана посунула другий аркуш. Таблиця. Знайомі слова.

BLACK TEA

Первинна база:

OS02

Відповідь на follow-up:

SELF — current Марина насупилася.

— Я сказала, що чорний чай мій.

— Так.

— Отже…

Сама зупинилась. Оксана кивнула.

— Продовжуйте вчитися.

Марина прочитала примітку оператора. Participant clarifies: “Раніше пила зелений. Після лікарні від зеленого нудило, перейшла на чорний. Це не Северин, це просто чай.” Марина дивилася. Потім засміялася. Справді засміялася. Левченко усміхнувся.

— Ви це пам’ятаєте?

— Ні.

— Я — трохи.

— Чому ви мені не сказали?

— Бо до сьогодні не знав, що чорний чай узагалі став для вас важливим доказом існування Олени в організмі.

Марина прикрила обличчя долонею.

— Господи.

— Я ж казав: люди змінюють звички.

— Я знаю.

— Тепер точно.

Вона прочитала наступне.

GREEN ENAMEL CUP

База:

OS02

Відповідь:

OTHER

Примітка:

“Знайоме. Северин. Не моя.” Марина кивнула. Далі.

MOTHER PERFUME

OTHER

“Не мамині. Мамині інші.”

Далі:

FOROS BALCONY

Марина затрималася.

Відповідь:

UNKNOWN

Примітка:

“Може, бачила фотографію. Може, ви розказували. Я у Форосі не була.”

— Отже, не моє.

Левченко сказав:

— Ви сказали, що не знаєте джерела.

— Так.

— Це не зовсім «не моє».

— Сергію Петровичу.

— Мовчу.

Марина усміхнулася.

BLUE SPOOL

Відповідь:

OTHER

Далі:

WHITE CAT MUG

SELF

І нарешті:

ODESSA / COCKROACH STORY

Марина глянула на Оксану.

— Оце я колись відкинула як не свою.

— Так.

— А в старій базі вона verified-self.

— Саме.

— Значить, тут я помилилася.

Оксана сказала:

— Читайте примітку.

Марина прочитала. Participant: “Це не зі мною було. Це Андрій у гуртожитку. Він сто разів розповідав.”

Нижче рукою:

CHECK BASELINE SOURCE.

Марина підняла голову.

— Андрій.

— Схоже.

— Тобто стара база помилилася.

— Зараз найцікавіше.

Оксана перевернула третій аркуш. Запис від наступного дня. Baseline item ODESSA_COCKR_02 traced to family interview A.K. Source entered as MK-event in 2007 import. Incorrect. Correct source: ANDRII narrative. Марина перечитала. Ще раз. Потім сіла назад.

— Вони самі неправильно записали джерело.

— Так.

— Ще до аварії.

— Так.

— І роками використовували як «перевірений мій факт».

— Так.

Левченко сказав:

— Це стара база. Ручні інтерв’ю, імпорт, багато людей.

Марина повернула голову.

— Не виправдовуйте.

— Не виправдовую. Пояснюю.

— Добре.

Вона знову подивилася на таблицю. Весь цей час «Мнема» була для неї якимось неприємним богом бухгалтерії. Десь лежить правильна таблиця.

У ній навпроти кожного спогаду стоїть:

Марина. Олена. Чуже. Своє. І треба лише дістатися до останнього файла. А тепер виявлялося, що й бог бухгалтерії колись переплутав колонку. Звичайна людина ввела не той код. Можливо, втомилася. Можливо, неправильно зрозуміла Андрія. Можливо, просто натиснула не туди. А потім ця помилка стала verified-self.

— Скільки таких? — запитала Марина.

— Ми не знаємо, — сказала Оксана.

Марина усміхнулася.

— Звичайно.

— Я перевірила ті, які можна було простежити автоматично. Є ще два сумнівні baseline-пункти.

— Які?

— Не думаю, що зараз це важливо.

Марина вже хотіла сказати, що вирішуватиме сама. Зупинилася.

— Чому?

— Бо один про те, який мультфільм ви любили в сім років, другий — хто розбив вазон на дачі.

Марина подумала.

— Вазон я.

Левченко глянув.

— Ви впевнені?

Вона засміялася.

— Уже ні.

Бойко прийшов о десятій сорок сім. Зайшов із папкою.

— Всі живі?

— Поки.

Він подивився на Марину.

— Що знайшли?

Оксана сказала:

— Їхня священна база теж брехала.

— Технічно…

— Сергію Петровичу, — сказала Марина.

— Мовчу.

Бойко сів. Марина коротко пояснила. Про чорний чай. Про Одесу. Про неправильну мітку. Бойко подумав.