Глава 8. Відкат

Сімдесят чотири сторінки протоколу R-0 виявилися менш страшними, ніж виглядали в назві файла. Дев’ять займали титул, зміст і таблиця версій.

— Наука любить відкладати погані новини, — сказала Марина.

Левченко не відреагував на жарт. Він уже читав мету дослідження:

* * *

«Оцінити збереження та можливість відновлення автобіографічного source-binding після гострого неврологічного ушкодження в учасника з доклінічним baseline та стабільною paired-reference моделлю».

Нижче було простіше:

«Формування стійкої реконструйованої self-model з коректним розрізненням verified-self / known-other / unknown-source».

— Не лякайтеся слова «модель», — сказав Левченко. — Тут воно означає набір функцій: знати власну біографію, відрізняти пережитий епізод від розказаного, чуже від свого.

— Мене більше лякає «формування».

— Мене теж.

Марина відсунула роздруківку.

— Ви тоді це читали? Повністю.

Левченко потер перенісся.

— Версію протоколу — так. Не цю фінальну редакцію. Я відповідав за клінічну частину й підписував свої блоки.

— Зручно.

— Ні. Зараз — зовсім ні.

Він не став захищатися, і Марина не знайшла, куди подіти наступну репліку. Оксана сиділа біля розетки з ноутбуком на колінах і мовчки звіряла контрольні суми файлів. Бойко приніс із коридору чай у пластикових стаканчиках, поставив один перед Мариною.

— Це що?

— Чай.

— Я бачу. Який?

Бойко подивився на пакетик, що плавав під кришкою.

— Чорний.

Марина засміялася.

— Знущаєтесь?

— Я взяв те, що було.

— Тоді ідеально.

Вона зробила ковток. Чай був такий міцний, що ним можна було мити підлогу. Зате теплий.

Перші етапи були звичайніші: перевірений власний набір Марини, оцінки remember/know/no access, поступове cueing. Потім — source challenge з OS02, а після нього окремий reassignment probe. Чужі факти знову могли подаватися в self-контексті, але лише після того, як Марина стабільно виконувала базові завдання. У протоколі стояли чіткі критерії зупинки: два впевнені self-відповіді на verified-other матеріал, падіння точності власного набору, спонтанна автобіографічна деталізація чужого матеріалу, дистрес або відмова.

— Тобто сам Гринь записав, коли треба припинити, — сказала Марина.

— У цій версії — так.

На сорок другій сторінці був rollback.

* * *

Не стирання пам’яті й не «повернення правильної особистості». А аварійний режим: прибрати reassigned-other, провести debrief, відновити правильні мітки джерел, перестати змушувати людину вгадувати й працювати тільки з підтвердженими власними матеріалами та чітко позначеним чужим набором.

— Тобто тато не «відкочував мене», — сказала Марина. — Він зупинив експеримент і вимагав перестати плутати.

— Саме.

Вона подивилася на Левченка.

— Це слово вам можна. Один раз.

* * *

У VIDEO була сесія другого вересня 2009 року. На екрані Марина побачила себе після травми: худу, з коротшим волоссям біля шва, у сірій кофті. Відчуття впізнавання не прийшло. Вона просто знала, що це вона. Левченко на відео сидів збоку, Ірина — навпроти. Батька спершу лише було чути за кадром. Правила змінили: лікар одразу називав джерело, а Марина мала сказати тільки, чи матеріал знайомий і чи виникає конкретна сцена.

— Ваша, — говорив Левченко, показуючи фотографію Андрія.

Молода Марина дивилась.

— Знаю.

— Конкретний епізод?

— Він їсть печиво в ліжку. Я сварюся через крихти. Але не знаю, чи це одна сцена, чи просто знаю, що він так робить.

Потім жовта кухня.

— Олена Северин. Чужий матеріал.

— Знайоме. І чомусь жарко.

— Не вирішуємо, звідки відчуття. Просто записуємо.

Теперішня Марина теж дивилася на фотографію. Жовті дверцята, клейонка з вишнями, темний край плити. Нічого нового. Вона вже бачила цей кадр у матеріалах Севериних. І все одно на секунду відчула липку спеку на спині, ніби стояла біля відкритого вікна в серпні.

Вона опустила очі на свої руки.

— У мене зараз теж жарко.

Левченко повернувся до неї.

— У кімнаті душно.

— Дякую.

— Я серйозно. Тут справді душно.

Бойко встав і відчинив кватирку. З вулиці зайшов шум машин. Відчуття могло з’явитися від фотографії, розмови, поганого чаю або того, що Марина вже знала про цю кухню занадто багато.

— Далі, — сказала вона.

Батько за кадром негайно втрутився:

— І все.

Ірина втомлено сказала:

— Вікторе Семеновичу, ви знову говорите.

— Я контролюю.

— Ви заважаєте.

Марина на відео підтримала Ірину. Теперішня Марина усміхнулася. У позначці ERROR була зелена емальована кружка. Левченко попередив: «Олена Северин. Чужий матеріал».

Марина на відео спершу сказала:

— Мамина.

Одразу ж виправилася:

— Ні. Не мамина. Оленина.

Потерла лоб.

— Перше приходить неправильне, а потім я знаю, що ні. Якщо не встигну перевірити?

— Куди не встигнете? — спитав Левченко.

— Не знаю.

Батько вперше зайшов у кадр, присів поруч і сказав:

— Тобі назвали джерело. Ти сама виправилась. На сьогодні цього достатньо.

— Ти завжди кажеш «достатньо», коли нічого не достатньо.

Віктор Семенович помовчав.

— Добре. Недостатньо.

Марина на екрані спитала:

— Це пройде?

Левченко відповів чесно:

— Ми не знаємо.

Молода Марина кілька секунд дивилася на нього, потім на батька.

— Чудово. Один інженер, один лікар і жінка з картками. Ніхто нічого не знає.

Ірина сказала:

— Можемо закінчити.

— Я не просила закінчити. Я сказала, що ви нічого не знаєте.

— Марин, — почав батько.

— Не «Марин». Якщо я завтра скажу, що в мене в дитинстві була зелена кружка, ви що робитимете?

Ірина відповіла першою: