Глава 7. Тільки для порівняння

— Що означає «тоді — те»?

Ірина Кравець не відповіла. Не тому, що не почула. Марина бачила, як вона розглядає шов на власній сумці, ніби там раптом з’явилося щось важливе. Бойко перестав писати.

— Ірино Леонідівно.

— Я пам’ятаю тільки фразу.

— Контекст? — запитав він.

— Я сказала.

— Не весь.

Ірина підняла голову.

— Бо всього не знаю.

Марина сперлася ліктями на коліна.

— Гринь телефонує вам за три дні до смерті й питає, чи я пам’ятаю Северин. Ви питаєте навіщо. Він каже: якщо не пам’ятає — зробили не те. Якщо пам’ятає — те. І ви просто поклали слухавку? Ні? А що ще?

— Посварилися.

— Через що?

Ірина подивилася на неї.

— Через те, що він говорив про вас як про результат.

Марина замовкла. Оце вона зрозуміла.

Ірина продовжила вже тихіше:

— Я сказала, що ви не його таблиця. Що минуло пів року, ви живете вдома, повертаєтеся до звичайного життя…

— Стоп.

Марина випросталася. Левченко, який сидів біля стіни, ворухнувся.

— Навіщо?

Ірина знизала плечима.

— Бо це було медично важливо після аварії?

Вона сказала це без упевненості. Марина глянула на Левченка.

— Ви знали?

— Про дзвінок Гриня Ірині?

— Ні.

— Добре.

Бойко повернув розмову назад:

— Що Гринь відповів?

Ірина притиснула сумку до колін.

— Сказав, що я не розумію.

— Що саме?

— Різницю між пам’яттю і приналежністю.

Марина відчула, як усередині знову піднімається злість. Ірина побачила.

— Це його слова, не мої.

— Продовжуйте.

— Він спитав: «Вона пам’ятає Северин чи просто знає, що Северин була?»

Марина мовчала. Це вже звучало інакше.

— А ви що сказали?

— Що не знаю. Я вас тоді кілька місяців не бачила.

— І?

— Він сказав: «Отже, треба перевірити».

— І ви погодилися?

— Я сказала йому відчепитися від вас.

Марина подивилася уважніше. Ірина не відводила очей.

— Він розсердився?

— Ні.

— Що зробив?

— Засміявся.

— Чому?

— Не знаю. Павло іноді так робив, коли вже вирішив щось без тебе.

Левченко тихо сказав:

— Так.

Марина обернулася.

— Ви його добре знали?

— Достатньо.

— Він був психом?

Левченко скривився.

— Не люблю такі слова.

— Я не питаю діагноз.

Він подумав.

— Ні.

— Фанатиком?

— Теж ні.

— Тоді ким?

Левченко довго підбирав.

— Людиною, яка дуже легко переконувала себе, що наступний крок ще не перетнув межу.

Ірина коротко усміхнулася.

— Оце добре.

— Що?

— Саме так.

Бойко постукав ручкою по блокноту.

— А тепер без характеристики покійного. Що він мав на увазі словами «те» і «не те»?

— Не знаю, — сказала Ірина.

Марина відчула розчарування. Не показала.

Ірина додала:

— Але можу сказати, що я тоді подумала.

— Кажіть.

— Що він говорив про стійкість ефекту.

— Якого?

— Ownership shift.

— Чужий факт починає здаватися своїм.

— Не просто здаватись.

Ірина потерла лоб.

— От бачите, я сама зараз говорю погано.

— Спробуйте нормально.

— Якщо ми дали вам факт Олени й ви через кілька днів помилилися — це одна річ. Якщо через два роки після повторної активації ви знову приймаєте той самий факт — інша. А якщо після тяжкої травми мозку, коли частина автобіографічної пам’яті розсипалась, він усе одно повертається як «ваш»…

Ірина не закінчила.

— То Гринь отримує гарну статтю? — запитала Марина.

— Не думаю, що тоді його вже цікавила стаття.

— А що?

— Не знаю.

Марина видихнула.

— Добре.

Слово вже справді стало легшим. Бойко закрив блокнот.

— Тепер інше. Ніч аварії.

Ірина напружилася.

— Я все сказала.

— Ні. Там є одна суперечність.

— Яка?

Марина відповіла сама:

— Батько в 2007 році вимагав, щоб мене більше не чіпали. Після аварії сказав підняти старий CR-профіль. Наступного дня почав вручну видаляти Северин. Це виглядає так, ніби він сам не знав, чого хоче.

Ірина подивилася на неї.

— Він знав.

— Тоді поясніть.

— Він не просив запускати CR.

Марина не зрозуміла.

— Ви самі сказали.

— Я сказала: підняти профіль.

— Різниця?

— Велика.

Левченко раптом пересів ближче.

— Іро, дослівно.

Вона подумала.

— Наскільки пам’ятаю: «Піднімайте старий CR-профіль. Тільки read-only. Якщо вона прокинеться, нам треба знати, що залишилося».

Марина повільно повернула голову до Левченка.

— Read-only.

— Лише для читання, — сказав він.

— Я розумію англійську.

— Вибачте.

Ірина продовжила:

— Він хотів старі результати. Не стимули.

— Для чого?

— Мати базову лінію.

— Яку?

Ірина вже говорила впевненіше. Це була її територія.

— До аварії ви чотири рази проходили source-тести. Ми знали, які факти ви стабільно вважаєте своїми, які чужими, де помиляєтесь, із якою впевненістю. Після тяжкої травми це дуже цінне порівняння.

— Чому?

— Бо якщо людина після травми каже, що не пам’ятає власне весілля, це одне. Якщо не впізнає чоловіка — інше. Якщо впізнає чоловіка, знає, що він чоловік, але каже, що не пам’ятає жодної конкретної сцени з ним — ще інше.

Левченко кивнув.

— Remember/Know.

Марина глянула.

— Це ваші «пам’ятаю» і «знаю».

— Так.

Ірина сказала:

— Віктор Семенович не хотів, щоб ми щось вам підсовували. Він хотів мати перед собою вашу норму до травми.

Марина мовчала. Ось так усе раптом стало дуже простим. І дуже батьковим. Не геніальна таємна схема. Не прихований експеримент. Таблиця. Віктор Семенович усе життя любив таблиці. Якщо щось зламалося — спочатку подивись, як воно працювало до того.