Розділ 49.

— Ви щось дізналися про професора Шолла? - запитав я, вже порядком стомлений болем у всьому тілі.

— Професор, викладач в Академії магічних наук Ейкен Шолла, - швидко відповів лорд Горвет. - На жаль, я не зміг знайти більше інформації про нього. Як я вже казав, після того, що сталося, я не покидав палац.

Я поглянув на чоловіка.

— І де Ви знаходилися весь цей час?

Горвет дивно посміхнувся.

— Ховався у палаці. Тут піднявся такий галас, що було не важко навіть ходити по коридорах палацу цілком непоміченим. Невже ти вирішив мене у  чимось запідозрити, Віторе?

Я просканував його магполе, але начебто з ним було все гаразд.

— Ну як? - знову посміхнувся чоловік, помітивши мій пильний погляд на ньому.

— Вибачте, але в цій ситуації мені важко довіряти вже будь-кому.

— Розумію. Де, до речі, Дарія?

Я розповів йому про все, що ми з Кейлом знали.

— Я думаю, що тобі треба якнайшвидше рятувати Дарію. Якщо вона справді є носієм первозданної магії, король її вб'є не замислюючись. Можливо, саме тому, з цією метою до неї спустилася королева.

Я заплющив очі і з силою стиснув кулаки. Я й сам це чудово знав, але нічого не міг вдіяти зі своїм проклятим тілом. Я спробував відстежити, як далеко пішла моя магія, чи змогла вона знайти Дарію, але зміг зрозуміти одне: Кейл її ще не знайшов. Чому ж так довго?

Залишався ще один спосіб. Зв'язатися з нею уві сні. Аби тільки знати, що вона змогла заснути!

Я розповів про свій план Горвету і він з подивом на мене зиркнув.

— Ви можете спілкуватись у снах?

— Так. Я не знаю із чим це пов'язано. Спочатку мені здавалося, що це лише мій сон. Перші сни були... не знаю, це було дивно. Я хотів змусити її піти з мого будинку. Мені здавалося, те, що я не міг сказати словами, я намагався реалізувати уві сні. А потім все стало надто реальним.

— Ти носій нової магії, Віторе. Дарія очевидно нагородила тебе частинкою своєї первозданної магії. Тому вона має такий вплив на тебе. Ви... стали як одне ціле. Біле та чорне, але дихаючи в унісон.

У мене вдалося заснути не відразу. Біль не давав розслабитись, а також постійне хвилювання за Дарію. Але в одну мить мене почало хилити в сон так стрімко, що останньою думкою було: невже лорд Горвет вплинув на мене сонним заклинанням?

Я опинився у нашому саду. Вітерець легко гойдав гілки дерев, але Дарії не було. Я обійшов будинок, повернувся до саду... і почав чекати. Іншого вибору я не мав. Я сів під деревом, заплющив очі і почав молитися. Вперше я так завзято молився всім богам, щоб вони повернули мені... Дарію. Моє світло, моє сонечко в такому сірому та сумному житті. Моє кохання. Не знаю, скільки часу пройшло, але я вирішив пройтися знову навколо будинку. Зараз, уві сні він здавався мені таким... чужим і порожнім. Тут її не було. Тут не було... нас.

Наближаючись до саду, моє серце забилося сильніше, коли я почув тихі схлипи. Я помчав до нашого місця і застав її. Вона сиділа під деревом, обійнявши коліна і плакала. Вона навіть не встигла помітити моє наближення, як я вже опинився біля її ніг і почав цілувати її заплакане личко.

— Тш-ш, моє сонечко, моє кохання. Все буде гаразд, тепер все буде гаразд. Я знайду тебе. Як ти? Ти поранена? Де ти? - питання сипалися з моїх вуст, так само стрімко, як і серце билося в моїх грудях.

— Ви… ти… ти живий? - почув я її несміливі слова.

— Так, так, так, Даріє, я живий. Скажи де ти? Де тебе тримають? Хто? Що з тобою трапилося...

Я не договорив. Дарія припала до мене і поцілувала. Міцно пригорнулася до мене, так міцно обняла за шию, що я ледве стримався, щоб не завдати болю. Чи можливо уві сні заподіяти біль? Не знаю. Але ця зустріч була зараз, наче ковток свіжого повітря. Важко було зупинитись. Здавалось, що як тільки ми відірвемось одне від одного, то наш сон розтає. Вона жива і здається з нею все гаразд.

Вона все ще плакала. Я витер її сльози і зазирнув у вічі.

—  У нас мало часу. Я мушу тебе знайти, - твердо заявив я. На мій неприємний подив, дівчина заперечливо похитала головою.

— Ні... зі мною все поки що гаразд. Потрібно врятувати короля. Вони йдуть, щоб убити його. Адже він заражений, так? Це... професор Шолла вбив королеву, - Дарія швидко і плутано говорила, намагаючись повідомити мені щось важливе.

— Порятунок короля - не моя турбота зараз, Даріє. Скажи, де тебе тримають?

Але вперте дівчисько стояло на своєму.

— Врятуй короля. Його ще можна врятувати! Професор так багато казав мені, що я вже сама заплуталася, але... вони йдуть до нього...

— Хто «вони»? - спитав я, а потім раптом сам видихнув і взяв себе до рук: - Так, давай ми обоє заспокоїмося. Спочатку ти кажеш, де ти знаходишся. Потім розповідаєш про короля. Добре? За тобою пішов Кейл. Якщо він недалеко від твого місцезнаходження, то зможе звільнити тебе.

Дарія спохмурніла і трохи відсторонилася від мене.

— Граф Беррінг?