Розділ 3

Я поснідала, отримала від Соура список завдань на день і з бойовим настроєм поринула у новий, важкий день. Граф не торкнувся їжі і мені довелося її забрати. Амадіна похитала головою, викинула вчорашню вечерю і віддала мені тацю з теплим, свіжим сніданком.

Цілком спокійно я увійшла до кабінету до Його Світлості, зробила чергову спробу нагодувати хворого, але... нічого не вийшло. Як і вчора стіни будинку затремтіли, речі попадали зі своїх місць, а мене виставили за двері. Соур не втручався, але я бачила в його очах зарозуміле глузування. Так, його господар не по зубах такій, як я. Але дивно, що граф не вмирає з голоду. Чи він харчується таємно від нас усіх?

Взявшись за відра, ганчірки, я почала виконувати завдання, які отримала від дворецького. Я досліджувала будинок графа, захоплюючись і вражаючись його старовинною красою, речами, що прекрасно збереглися, стародавньою архітектурою. Я була надана сама собі, мені ніхто не заважав і не приходив оцінювати мою роботу. Я сама стежила за часом. Але й обід, як і вечеря пройшли за одним і тим самим сценарієм. Граф зовсім відмовлявся від моєї присутності, допомоги, як і від прийомів їжі. Навіть через день, повертаючись за тацею, я несла її в основному цілою. Кілька разів граф гнівався так, що після повернення я збирала уламки посуду. Чоловік не торкався їжі, чим мене і не дивував, адже він був паралізований. Але при цьому виглядав досить бадьорим і не виявляв бажання зрештою поїсти.

Амадіна сумно зітхала і щоразу діставала новий сервіз, насипаючи гарячий обід чи вечерю. Соур, який, як і раніше, не займався нічим у цьому будинку, на відміну від мене і тієї ж кухарки, яка була змушена готувати тричі на день.

Будинок був величезним і роботи Соур мені надавав чимало. Адже зі слуг тут нікого не було і багато кімнат покрилися товстим шаром пилу та бруду. Я тягла час із графом, намагаючись поспостерігати за ним здалеку. Він не дозволяв мені прибиратися в його кабінеті, як і перебувати довше трьох хвилин поряд з ним. Я вперто носила йому тричі на день їжу, у відповідь отримувала викиди магії і виставляння за двері.

Ввечері третього дня, як завжди прийшла на кухню за підносом для графа.

— Ресо, якщо Ви вважаєте, що таким чином зможете затриматися на цьому місці, то глибоко помиляєтеся, - небагатослівний Соур, що сидив за своїм улюбленим місцем і чашкою чаю, несподівано звернувся до мене.

— Я не розумію, - чесно відповіла я і в очікуванні подивилася на дворецького.

— Не розумієте? Добре, - серце моє завмерло від тону Соура. Він відставив чашку, підвівся і підійшов до мене. Дивлячись зверху вниз, він чітко, тихо, але досить виразно і неквапливо пояснив: - У Вас випробувальний термін - сім днів. З них Ви вже три дні не виконуєте прямих обов'язків. Граф не годований, у його кабінеті справжній хаос, Ви так і не знайшли підходу до нього. Дозвольте нагадати, ресо, Ви - служниця Його Світлості. Але Ви вперто ігноруєте його. Якщо Ви вважаєте, що цьому будинку потрібніша покоївка або прибиральниця, знову ж таки Ви глибоко помиляєтеся. Мені доведеться доповісти Її Світлості про Вас. До того ж завтра має прийти доктор Марвей. Його пацієнт перед процедурами повинен мати сили, а граф уже третій день і крихти в рот не брав. Ви є загрозою для життя Його Світлості і робите все, щоб ускладнити його лікування.

Я навіть рота відкрила від такої зухвалої брехні. Але навіть дворецький вище за мене за рангом і йому заперечувати реси не мають права.

— Щось я не помітила занепокоєння про мілорда з ваших боків, — не стримавшись, кинула я, але зробила це спокійнішим, стриманішим голосом, але вклавши в нього неприховуваний докір.

Не чекаючи на відповідь, я вийшла з кухні. Я так і знала, що мене хотіли підставити. Тільки який мотив був у дворецького з кухаркою залишити господаря без служниці? Адже ще трохи й графиня накаже їм самим обслуговувати графа. Щось я не замітила, щоб вони цього так бажали.

Але я не ледарювала всі ці три дні, як звинуватив мене Соур. Прибирання будинку... - прямі вказівки самого дворецького. Та й мені було чим зайнятися, щоб побути на самоті та обміркувати всю ситуацію навколо Його Світлості. Мені потрібен був час, щоб оцінити поведінку графа. І я її оцінила. Тепер лише сподіваюся, що я зробила правильні висновки.

Я підійшла до кабінету, кілька секунд почекала, помолилася богині, і впевнено увійшла до графа.

У кабінеті панувала напівтемрява. Після тої божевільної зливи, сонце ще жодного разу не ощасливило столицю, ні єдиний промінчик не пробився крізь похмуре, хмарне небо. Маглампи горіли на письмовому столі, чим освітлювали лише невеликий шматочок приміщення. Графа не було видно ніде. Недобре почуття кольнуло серце. «Тільки цього не вистачало!» - вигукнула я про себе і за інерцією промовила заклинання, щоб увімкнути інші лампи. Але звичайно нічого не сталося, адже магія в цьому будинку під забороною.

Поставивши тацю на стіл, я озирнулася.

— Мілорде? - покликала я графа, безумовно ж усвідомлюючи, що і тут я роблю дурість, тому що мені ніхто не відповість.

Я повільно пройшла до великого каміна, і вручну запалила лампи, що стояли на полиці. У цій частині кабінету стояв магіано, клавішний музичний інструмент, пара затишних крісел, колись чудовий і дорогий килим. Великі підлогові горщики стояли по обидва боки від каміна із засохлими в них декоративними деревцями.

Залишилося перевірити іншу частину кабінету, занурену в темряву. Але тільки-но я ступила на темний бік приміщення, як мене скрутила невидима сила. З кожною секундою мене сковували сильніше і сильніше, наче мотузками мої руки примотували до тулуба, грубо врізаючись у шкіру. А ще за деякий час я зрозуміла, що більше не стою на підлозі. Я виявилася майже під високою стелею.