Розділ 59: Життя разом (Пологи)

Життя текло за законами нової, досі невідомої мені акустики. Два місяці, що відділяли нас від моменту, коли наш син мав з'явитися на світ, перетворилися на затяжне, глибоке,спокійне, розмірене, наповнене шурхотом сухого листя за вікном і м'яким теплом живого дерева.

Я проводила більшу частину дня у південному крилі. Каспіан не збрехав: мій новий верстак був точною, але значно якіснішою копією того, що стояв у Клоді. Тут пахло свіжою каніфоллю, бджолиним воском і кленовою стружкою. Коли я брала в руки різець, мій слух більше не виловлював навколо жодної тривожної частоти. За закритими вікнами з потрійним склом іноді беззвучно рухалися тіні охоронців Маркуса, але всередині панував абсолютний вакуум безпеки.

Каспіан з'являвся в моїй майстерні щодня о п'ятій вечора. Його крок — став для мене головним орієнтиром часу.

— Ти знову занадто довго тримаєш спину в напрузі, Еріко, — його голос пролунав від дверей. Він не заходив без стуку, поважаючи мою територію.

Я відклала напівготовий декальта й повернулася до нього, витираючи тильною стороною долоні піт із чола. Мій живіт вже став настільки великим, що заважав мені близько підходити до верстака.

— Я просто хотіла завершити шліфування, — я посміхнулася, спостерігаючи, як він підходить ближче. На ньому знову була м'яка трикотажна кофта замість класичного піджака. Каспіан Вальмонт поступово розчиняв свій залізний силует у цьому домі. — Послухай, як звучить це дерево.

Я легенько стукнула пучкою пальця по кленовому доку. Звук вийшов чистим, глибоким, без жодного металевого відлуння. Каспіан зупинився поруч, прислухаючись.

— Триста двадцять герців, — спокійно констатував він, і в його сірих очах мигнуло щось схоже на задоволення. — Ідеальний резонанс. Мартен каже, що дитина вже здатна розрізняти високочастотні звуки. Ти впевнена, що цей інструмент не надто гучний для його слуху?

— Він звикне до правильних звуків із самого початку, Каспіане, — я взяла його за руку, змушуючи опустити долоню на мій живіт. — Дивись, він реагує на твій голос.

Як тільки його довгі, сильні пальці торкнулися гарячої тканини моєї сукні, малюк усередині м'яко, але наполегливо штовхнувся прямо в його долоню. Каспіан завмер. Його дихання на мить перервалося — цей короткий збій у його бездоганному ритмі я тепер навчилася помічати миттєво.

— Він сильний, — тихо сказав Каспіан, не прибираючи руки.

— Я вже змирився з тим, що мій дім оббитий вовною, а на підлозі лежить дерево , — у його голосі почулася тонка, ледь помітна іронія — новий відтінок, якого раніше ніколи не було в його сухому, математичному тоні. — Думаю, з живим сином я теж упораюся. Ходімо в їдальню. Кухар приготував вечерю за рецептом твоєї Клоді. Жодної високої кухні — просто запечена риба з травами.

Ми повільно пішли коридором, і я відчувала, як з кожним кроком наше нове спільне життя дедалі більше стає схожим на складний, але бездоганно збалансований ритм. Ми вчилися довіряти одне одному заново, без цифрових звітів і контрактів.

А о третій ночі я прокинулася  від дивного, тягучого болю в самому низу живота. Спочатку це було схоже на легке відлуння, слабку фальшиву ноту в моєму організмі, на яку я не звернула б уваги. Але через п'ятнадцять хвилин звук повторився. Він став густішим, важчим і гострішим.

Я сіла на ліжку, важко дихаючи.І в цю ж секунду я почула, як за стіною, в сусідній кімнаті, різко обірвалося глибоке дихання Каспіана. Він не спав. Або його надчутливий слух зафіксував зміну мого дихання крізь вентиляційну систему навіть раніше, ніж я сама повністю усвідомила, що відбувається.

Двері моєї спальні відчинилися через три секунди. Каспіан стояв на порозі в чорних штанях і швидко накинутій сорочці. Його обличчя було напруженим, а сірі очі миттєво сканували мою позицію на ліжку.

— Еріко? — Його крок до ліжка був швидким, але ритм... його ідеальні шістдесят два удари знову дали збій. Його серце калатало значно швидше. — Почалося?

— Так... — я судорожно вчепилася пальцями в кашемірове простирадло, коли нова, потужна судома стисла мій живіт. Біль накотив гарячою хвилею, змушуючи мене міцно стиснути зуби, щоб не закричати. — О боже, Каспіане... це зовсім не схоже на те, що писали в медичних брошурах. Це... це занадто гучно всередині мене.

Каспіан миттєво опустився на коліна біля ліжка, перехоплюючи мої тремтячі пальці своїми холодними, міцними руками. Його хватка була залізною, але неймовірно бережною — точно так само він тримав мене в ангарі, коли виносив із вогню й пилу.

— Дихай, Еріко. Слухай мій голос, — його тон став глибоким, рівним і гіпнотичним, наче він намагався нав'язати своєму синові та моєму тілу власну, залізобетонну партитуру. — Маркус зараз же підніме реанімобіль. 

— Ні, Каспіане... — я задихалася, ховаючи обличчя в його плечі, коли чергова схватка розірвала мою свідомість на шматки. — Ми не встигнемо до лікарні... Він йде занадто швидко. Він не хоче чекати твоїх лікарів...

— Тоді вони приймуть пологи тут, — без жодної паніки, абсолютно залізним тоном відрізав він, хоча його пальці, я відчувала це, дрібно вібрували від напруги. — Маєток повністю стерильний. Дитяча кімната обладнана всім необхідним медичним сервером моніторингу. Маркусе! — крикнув він у бік дверей, не випускаючи моєї руки.

Маркус з'явився на порозі миттєво, тримаючи в руках увімкнену рацію.

— Пане Вальмонт, медичний вертоліт клініки вже в повітрі, вони сідають на південній галявині через три хвилини. Професор Мартен на прямому зв'язку.

— Нехай розгортають мобільну операційну в дитячому блоці, — коротко наказав Каспіан, піднімаючи мене на руки разом із ковдрою. Його дихання було частим, але в ньому знову прокинулася та сама первісна, тваринна сила мисливця, який захищає своє лігво. — Еріко, тримайся за мене. Наш син народиться тут під  моїм контролем.

Я притислася до нього, слухаючи, як у його грудях, ламаючи всі закони математики та логіки, шалено, перелякано і водночас неймовірно потужно калатало серце залізничного барона. Його ідеальна симетрія остаточно канула в минуле, поступаючись місцем першій, справжній і живій симфонії нашого нового початку.