Розділ 10

Я бігала по кухні, намагаючись приготувати вечерю. Сьогодні мав прийти Матвій і мені хотілося зробити щось приємне для нього. Весь день мені писав Кір, але я майже не відповідала йому. Взагалі те шоу мене дратувало. Я не знала, що мені робити, адже Матвій мені по-справжньому подобався. Та я не можу бути з ним і треба покінчити з нашими стосункам одразу ж. Власне саме це я і планую сьогодні зробити. Тільки навіщо тоді готую вечерю, якщо навіть не вмію цього робити? Для чого підготувала красиву рожеву сукню та навіть зробила макіяж? Я ледь не заплакала, коли побачила, що мої макарони розварилися. Як можна було розварити макарони з твердих сортів пшениці? Здається, в плані приготування їжі я справді безпорадна. Я почула дзвінок у двері, тому зняла фартух і кинула його на підвіконня. Швидко глянула на годинник і побачила, що це вже сьома вечора. Навіть не помітила, як час пролетів. Чорт! Я ще ж не встигла переодягнутися. Я відчинила двері та просунула у них свою голову. Матвій трохи дивно подивився на мене.

— Привіт, — я мило усміхнулася. — Зачекай, будь ласка, п'ять хвилин.

Матвій кивнув, а я швидко закрила двері та побігла до спальні, щоб, одягнути сукню. Довго не могла защепити блискавку. Таке враження, наче щось навмисно затримувало мене. І це щось — моя незібраність. Якось я все ж вдягнула сукню та підійшла до дзеркала. Зняла гумку зі свого волосся, щоб розпустити його. Швидко розчесалася та підвела губи блиском. Коли я нарешті була готова, то знову підійшла до дверей та відчинила їх. Я широко усміхнулася, розглядаючи Матвія, а він з очікуванням подивився на мене.

— Ой, проходь! — сказала я та відійшла трохи.

— Якщо чесно, я думав, що ти запросиш мене до вітальні, а не залишиш чекати під дверима.

— Ем, вибач. Я чомусь зовсім не подумала про це.

Усмішка зникла з мого обличчя, бо я зрозуміла, що це було дуже негарно з моєї сторони. Яка ж я дурепа! Хлопець раптом простягнув мені букет рожевих троянд.

— Дякую, — сказала я, приймаючи його.

Він був таким гарним, що я усміхнулася й опустила голову, щоб понюхати квіти.

— Мені здається, чи у тебе щось горить? — спитав Матвій і трохи насупився.

— Ох! Риба! — скрикнула я та поклала букет на тумбочку.

Я швидко побігла до кухні, де уже зібрався дим і вимкнула духовку. Коли відкрила її, то ще більша хмара диму вдарила мені в обличчя. Матвій відчинив вікно, а я засмучено глянула на ті вуглики, що залишилися від риби.

— Це мала бути наша вечеря, — сказала я і сумно усміхнулася. — Вибач, але сьогодні щось зовсім не мій день. Мені так соромно.

Я закрила обличчя руками, бо мені хотілося провалитися крізь землю. Спочатку залишила його стояти під дверима, а тепер ще й повністю зіпсувала нашу вечерю.

— Ей, ти чого? — спитав Матвій та раптом обійняв мене.

— Я така невдаха. За що тільки не візьмуся, то нічого не виходить.

— Зате це мило.

— Мило? — я подивилася на нього.

— Добре, що хоч тільки рибу спалила, а не всю квартиру, — сказав хлопець і почав сміятися.

— Це не смішно!

Я вдарила його ліктем в бік і теж усміхнулася. Потім витерла сльози в кутиках очей, а Матвій все ще обіймав мене.

— Гаразд, не смішно, — погодився він і поцілував мене в голову. — Знаєш, а ти ще та проблема.

— Тільки коли з тобою, — сказала я. — У мене раніше такого ніколи не було, але як тільки ти з'являєшся поряд, то моя удача кудись зникає. Це все почалося ще з твого фотоапарату.

— Цікаво виходить. То що, замовимо піцу?

— Ага, — я кивнула. — Замовимо піцу.

Про романтичний вечір можна було вже забути. Ми сиділи у вітальні, їли піцу та дивилися фільм по телевізору. Це була романтична комедія "Поцілунок на удачу". Історія в дечому навіть нагадувала нашу з Матвієм.

— Так, це моя улюблена, — сказав він, показуючи на ще теплу піцу. — Вона з пепероні.

— Ох, я обожнюю гостре. У мене це теж улюблена піца.

— Бачиш, у нас є щось схоже.

Матвій взяв шматок піци та простягнув мені його. Я відкусила трохи тіста з начинкою і закотила очі від задоволення.
Дивно було їсти з рук хлопця, але мені це подобалося. У стосунках з Юрою в нас не було таких дрібниць. Він чомусь вважав це чимось огидним. Матвій же навпаки. Цей хлопець був повною протилежністю Юрі, а я навіть не думала, що колись мені сподобається хтось настільки інший.

— У тебе були колись серйозні стосунки з дівчиною? — поцікавилася я.

— Були, — сказав Матвій і відвів погляд, — але це вже в минулому.

— А що сталося?

— Просто зрозуміли, що не підходимо одне одному. Чотири роки були разом.

— Ого, це дуже багато! Ви, мабуть, вже і до весілля готувалися.

— Мені було двадцять п'ять, а їй двадцять один. Ми почали зустрічатися, коли Аліні було сімнадцять. Насправді я вже думав про одруження, але вона відмовила. Сказала, що ще хоче погуляти. Я вирішив, що на цьому наші стосунки завершені. Мабуть, вона ніколи й не кохала мене, а просто використовувала заради грошей.

— Сумна історія, — сказала я.

— Чому? — Матвій уважно подивився на мене. — Я навіть радий, що так сталося. Через рік після того, як ми розійшлися, вона завагітніла. Зараз сама виховує дитину, бо батько не знайшовся.

— А ти...

— Ні, я не можу батьком, якщо ти це хотіла спитати.

— А мене хлопець нещодавно кинув, — сказала я. — Знайшов собі іншу, а у мене вже такі плани були на наше майбутнє.

— Він ідіот, Еліно. Ти справді чудова дівчина.

— Раніше ти так не думав і пригадую, що я не подобалася тобі.

— Бо ти розбила мій фотоапарат! Я тобі теж спочатку не подобався.

— Бо ти накричав на мене. Я думала, що ми більше ніколи не зустрінемося, але чомусь завжди перетиналися.

— Може, це доля? — спитав Матвій і нахилився ближче.

Він взяв мене за обидві руки, а тоді поцілував. Його теплі губи змусили мене розімкнути свої, дозволяючи йому поглибити поцілунок. Матвій поклав свою руку мені на талію, притягуючи ближче до себе. Навіть не зрозуміла, як опинилася в нього на колінах. Я охопила його обличчя руками, ніби боялася, що він кудись зникне. Його пальці блукали по моїх ногах, піднімаючись все вище. Моє тіло покрилося сирітками від його дотиків і я зрозуміла, що мені хотілося чогось більшого з ним. Дивно, що я дозволяю йому торкатися мене, хоч ми ще малознайомі. Я почула, що до мене хтось телефонує, але мені було байдуже. Проте дзвінки не зупинялися, а мене це вже починало дратувати.

— Може, краще відповіси? — сказав Матвій між поцілунками. — Здається, від тебе не відчепляться.

Я кивнула і потягнулася до свого телефону, але коли побачила ім'я, то одразу ж залізла з колін Матвія.

— Я зараз прийду, — швидко мовила я та попрямувала до своєї спальні.

Не очікувала, що до мене буде телефонувати Ольга — головна продюсерка шоу. Від цього я напружилася, але все ж прийняла дзвінок. Якщо вона стільки телефонує, то точно щось сталося.

— Алло, — тихо сказала я.

— Доброго вечора, Еліно! Як у тебе справи?

— Ем, все чудово. Дякую, що спитали.

— Хочу тобі нагадати, що цього тижня ти повинна обрати трьох чоловіків, з якими попрощаєшся. Також ти мусиш розуміти, що на побаченнях нам потрібно показати красиву картинку, тому вже цього тижня ти маєш розповісти нам про своїх фаворитів, щоб ми розуміли, на кому наголошувати увагу операторів і творити історію.

— Творити історію? — перепитала я, насупившись. — Ви ж казали, що це не за сценарієм.

— Так, вибір буде лише твоїм, але нам потрібні рейтинги, Еліно. І не забувай, що після свого вибору ти повинна три місяці бути з тим хлопцем. Мені байдуже, чи ви будете разом на той час, чи розійдеться, як тільки вимкнуться камери. Три місяці ти повинна вдавати, що ви щасливі закохані. Нам треба, щоб люди повірили в це шоу, і ти в цьому будеш допомагати.

— Гаразд, зрозуміла, — сказала я.

— І ще одне, — продовжила Ольга. — Ніяких стосунків на час шоу, зрозуміло? Як тільки десь з'явиться інформація, що в тебе є хлопець, то у нас будуть великі проблеми. Ти сама це прекрасно знаєш. Еліна Холодна — це самотня дівчина, яка страждає після того, як її покинув хлопець. Вона розчарована у коханні, але дуже сильно хоче відчути це справжнє прекрасне почуття. Саме для цього відома співачка погодилася стати головною героїнею реаліті-шоу. Ось це — твоя історія.

— Так, я знаю.

— Гарного тобі вечора. Наші журналісти візьмуть у тебе інтерв'ю завтра.

Я вимкнула дзвінок і сперлася до стіни, заплющивши очі. Це шоу черговий раз усе руйнує. Зараз Матвій чекає на мене у вітальні, а я навіть не можу бути з ним. І я уявлення не маю, що повинно статися, щоб ми були разом.

Я глибоко вдихнула та повернулася до вітальні. Сіла на диван біля Матвія та трохи опустила голову. Він потягнувся, щоб поцілувати мене, але я зупинила його своєю рукою.

— Почекай! Мені треба тобі дещо сказати.

— Який збіг, — хлопець усміхнувся, — мені теж. Знаєш, я тут подумав і зрозумів, що хочу бути з тобою. Так, ми недовго знайомі, але мені хочеться пізнати тебе ближче. Це я так пропоную тобі зустрічатися.

Я почала перебирати пальцями та відвела погляд. Мені б теж дуже хотілося бути з ним, але це неможливо.

— Я не можу, — сказала я.

— Чому? Тобі здається, що це все дуже швидко?

— Ти подобаєшся мені, правда, але це дуже складно.

— Що складно? — спитав Матвій, уважно глянувши мені в очі.

— Я не можу тобі сказати цього, — тихо відповіла я.

— Серйозно? — хлопець почав сміятися та піднявся. — Ти відмовляєш мені й навіть не можеш пояснити чому? Могла б зразу сказати, що не хочеш! Навіщо тоді це все? Ти тут щойно готова була мене роздягнути, а тепер ховаєш погляд, наче боягузка.

Я відчула, як по моїх щоках потекли сльози. Швидко витерла їх, сподіваючись, що Матвій не помітив. Та він все ж зрозумів, що я плачу. Хлопець присів поруч та взяв мене за обидві руки.

— Вибач, не хотів кричати, — спокійно сказав він, — але я справді нічого не розумію.

— Пробач, — прошепотіла я та глянула на нього, — але я справді не можу бути з тобою.

Матвій розчаровано похитав головою, а тоді просто пішов геть, грюкнувши дверима. Я сіла на дивані, обійнявши ноги руками та просто плакала. Що це за така дурна чорна смуга? Ніяк не завершується. Всю ніч я не могла заснути. Свого співрозмовника в чаті просто ігнорувала, бо мені навіть не хотілося ні з ким розмовляти. З самого ранку я як-небудь зібралася, щоб поїхати на студію. Вдягнула джинси, чорний светр, а зверху накинула куртку. Своє волосся зав'язала у високий хвіст і навіть не нанесла макіяж. Лише вії підвела тушшю, щоб мої червоні очі були не так помітні. Коли вийшла на вулицю, то здивувалася. Неподалік стояв Єгор, спершись до своєї крутої тачки. Я трохи насупилася, адже справді не очікувала його побачити.

— Що ти тут робиш? — спитала я, коли підійшла до нього.

— Був неподалік і вирішив підвезти тебе до студії, — відповів чоловік.

— Це, звісно, приємно, але міг би й попередити.

— Насправді все сталося спонтанно. То що, поїхали?

Я кивнула і сіла в його автомобіль. Єгор виглядав таким впевненим, а ще, здається, його щось турбувало. Хлопець уважно слідкував за дорогою, а я дивилася на нього і не могла зрозуміти, як можна мати такий ідеальний вигляд. Волосся, як завжди, стильно вкладене, модний чорний костюм і такого ж кольору пальто. До блиску начищені туфлі, а ще цей приємний парфум.

Коли ми зупинилися біля студії, я перша вийшла з авто.

— Зачекай, будь ласка, мене! — сказав Єгор.

Я зупинилася і зацікавлено глянула в його сторону. Він повільно підійшов до мене та уважно подивився в мої очі. Я напружилася і трохи насупилася.

— Що таке? — спитала я, коли Єгор нахилився ближче.

— У тебе тут туш потекла, — відповів він.

Раптом чоловік поклав свою руку мені на талію та поцілував мене. Від здивування я завмерла і не одразу зрозуміла, що відбувається. Коли нарешті прийшла до тями, то спробувала відштовхнути його від себе. Єгор навіть не похитнувся. Потім він все ж відсторонився, усміхаючись.

— Що це було? — сердито спитала я.

— Скандал! — відповів Єгор, розвівши руками, а тоді попрямував до студії.