Глава 22

— У вас усе гаразд? — дещо стривожено уточнив старший менеджер, опиняючись поруч і з подивом дивлячись на Анфісу.

Не в змозі витиснути із себе жодного слова, жінка закивала головою, марно борючись зі сміхом і сльозами, що накочувалися одночасно. Внутрішнє напруження немов пробило греблю її стриманості й неконтрольовано рвалося назовні.

— Тоді, з вашого дозволу, я проведу вас до вашого сейфа, — ненав'язливо запропонував співробітник банку.

Красько здивовано глянула на чоловіка перед собою і гикнула від несподіванки. Вона описала рукою в повітрі дугу, збираючись сказати, що в сейф вони вже зазирнули. У відповідь отримала трохи поблажливу посмішку.

— Це не був ваш справжній сейф, — пояснив він.

Анфіса кілька разів поморгала шоковано і втупилася на того, хто говорив, чекаючи подальших роз'яснень.

— Річ у тім, що гроші, які перебувають у сейфі, було вкрадено, як установило слідство. Але вилучити їх у вас ніхто не має права за законом. Оскільки вкрадені вони були не вами, а належать тепер за всіма документами вам. Тому слідчий Борцов і звернувся до нашого банку по сприяння. Йому потрібно було, щоб камери зафіксували злодія, який прийде по гроші разом із вами. Ходімо, я покажу вашу справжню комірку.

Анфіса все ще мало розуміла, що відбувається, але слухняно попрямувала слідом за провідником. Код у сейфа виявився той самий, тому відкрити його було нескладно. Співробітник банку коректно пішов, залишаючи очманілу Красько перед ущерть набитим грошима сейфом. На передньому плані скромно білів листок паперу.

Жінка боязко потягнулася до нього рукою, побоюючись навіть дихати — раптом купюри надумають розлетітися по всій підлозі. Дурниця, звісно, адже вони всі з'єднані папером, лежать стопками, які й утворюють гору. Але Анфіса зроду не бачила таких грошей. Не те, що не володіла ними. Тому банально боялася їх.

«Що з цим робити, вирішувати Вам. Слідчий Борцов».

І знову телефон. Вона очманіло перечитала записку кілька разів і важко опустилася на стілець. Блукаючи поглядом від записки в тремтячих руках до відчиненого сейфа й назад, Анфіса мимоволі замислилася над тим, як чудово могли б вони з донечкою зажити, маючи таке багатство. Що таке втрачений підробіток порівняно з набутою розкішшю?

Але, якою б великою не була спокуса, вона боялася навіть торкатися банкнот. Один тільки їхній вигляд обпікав, боляче дряпав десь у районі сонячного сплетіння.

Ні, вона не вірила, що такі гроші були зароблені важкою чесною працею. Хоча б тому, що для потреб слідства весь цей час залишалися в її сейфі. Отже, справжній власник спокійно міг обійтися і без них. Таке не кожен навіть дуже великий бізнесмен може собі дозволити. І, судячи з усього, офіційно вона дійсно могла залишити всі ці гроші собі. Але тоді не тільки Анфіса, а й найближчі її люди виявляться втягнутими в невідому їм самим аферу, стануть співучасниками крадіжки. Чи варте настільки сумнівне темне підприємство можливості пожити на широку ногу?

Красько ковтнула клубок, що підкотився до горла. Ці гроші снитимуться їй у кошмарних снах у будь-якому разі. Якщо вона візьме їх, то як злодійці. Якщо не візьме, то як горе-матері, яка зробила вибір не на користь своєї дочки. Але чи подякує її маленьке сонечко мамі, дізнавшись походження їхніх нових фінансових можливостей? Кого вона виростить таким своїм прикладом?

Прийнявши непросте для неї рішення, Анфіса з важким серцем набрала номер слідчого, двічі залишений ним у записках.

— Доброго дня…— прошепотіла хрипло, прокашлялася. — Вас турбує Анфіса Красько. Ваш номер телефону я знайшла в...

— Я зрозумів, — тут же привітно відгукнувся чоловік. — Доброго дня!

На цьому він зробив паузу, даючи їй можливість озвучити прийняте рішення. Адже вона могла б зателефонувати й зовсім з іншого приводу. Власна доля переконала його, що буває вкрай непередбачуваною дамою, складаючи пазли людських життів.

— Я прочитала ваше повідомлення. Мені не відомо, яка в сейфі зберігалася сума і яким чином вона потрапила сюди. Можливо, ви зовсім не слідчий, і я зараз роблю дурницю, про яку потім буду шкодувати. Але ж це не мої гроші. І я... не хочу мати до них жодного стосунку, розумієте?

— Чудово розумію, — радісно відповів Борцов.

— Чому ви радієте? — здивувалася вона.

— Тому, що знову не помилився в людині.

Вони помовчали трохи, осмислюючи те, що відбувається.

— А що мені тепер потрібно зробити, щоб передати власнику його гроші? — боязко поцікавилася.

— Нічого. Вам більше нічого не потрібно робити. Закрийте сейф і підпишіть документи, які вам надасть співробітник банку, про передачу вмісту законному власнику. І ось ще що... мій телефон збережіть собі. Про всяк випадок.

Анфіса задумливо кивнула, зрозумівши, що Мирон, напевно, попсихує і повернеться.

— Так, звісно, я так і зроблю, — сказала поспішно, усвідомивши, що співрозмовник її не бачить.

— Гарного вечора вам, — бадьоро попрощався слідчий. — І не сумуйте, не сумнівайтеся. Ви прийняли єдино правильне рішення.

У слухавці запанувала тиша. Красько ще якийсь час сиділа в приміщенні одна, з невірою дивлячись на кольорові папірці, здатні подарувати людині могутність. Від якої вона тільки-но добровільно відмовилася.