Розділ 7. Неочікувана допомога

Понеділок, 16:45, Місце засекречено

Після розмови з лікарем Саймон довго не міг змусити себе зайти в палату до Ітана. Здавалося, що варто йому лише подивитись на нього, побачити на власні очі те, що сталося з братом, як в одну мить усе сказане лікарем стане реальністю. Поки цього не сталося, мозок продовжував відмовлятися повірити у наслідки зловживання наркотиками, що довели Ітана до коми.

Пройшло більше години, перш ніж Саймон все-таки пересилив себе та зайшов до палати свого брата. Здавалося, той просто спить спокійним, міцним сном. З'явилося бажання підійти до нього і розбудити, трясти Ітана за плечі, поки той не прокинеться, а потім молодший здивовано спитав би Саймона, “Навіщо так грубо, брате? Я ж відпочиваю.”

Проте лікар ясно дав зрозуміти, що Ітану потрібен спокій, тому старший брат лише тихо посидів у його палаті. Через якийсь час Саймон вирішив, що настав час висуватися на їх, вже традиційне, місце збору з Вісником та іншими членами шістки.

Вісник сказав, щоб усі були на місці до п'ятої години, на той час у кожного має встигнути проявитися мітка, — “Наступного разу правила трохи відрізнятимуться. Я скажу кожному його особистий час на нашому наступному зборі”, - розповів він шістці, перш ніж всі розійшлися під час їхньої останньої зустрічі.

Незважаючи на те, що Саймон прийшов трохи раніше, піднімаючись сходами він почув голоси, що долинали з приміщення. На підвищених тонах один з одним говорили Жрець та Страх. Саймон здивувався, що перший уміє так голосно говорити, хоч до крику було ще далеко.

— Навіщо, на твою думку, нам увесь цей захист? Відбитки, що не виявляються, навіть камери нас не побачать, якщо на них потрапити ненароком. Жодних зачіпок, поки ми робимо те, що потрібно. А твій мізерний мозок вирішив, що буде правильним створити ризик нашого виявлення. Навіщо тобі це ім'я?

— Як навіщо? Н-на пам'ять! — трохи заїкаючись, сказав Страх.

— На пам'ять? Мене нудить від таких, як ти, — з презирством у голосі відповів йому Жрець.

Саймон зайшов усередину і побачив Страха, що притиснувся до стінки, впритул до нього стояв Жрець. Смерть сидів осторонь і спостерігав за тим, що відбувається без особливого ентузіазму.

— А ти ніби не отримуєш задоволення, коли вбиваєш? Ми всі тут однакові, — тремтячим голосом сказав Жрецю Страх, явно відчуваючи те саме почуття, що означає його позивний.

— Я роблю те, що потрібно заради найвищої мети. Я чекав на це вже більше десяти років. На відміну від вас п'ятьох, я готувався до цього, морально та фізично. І я можу ще бути терпимим до недосвідченості та відсутності професіоналізму, але подібний вияв необережності… мотиви, які ти переслідуєш…

— Що тут відбувається? — спитав Саймон, підійшовши до Жреця та Страха трохи ближче.

— Совість. Цей… ідіот… вирізав ножем назад ім'я першої жертви собі на руці. Каже, що… на згадку, — крізь зуби процідив Жрець. Саймон ніколи не бачив його таким злим, він, правду кажучи, взагалі його злим не бачив, ніколи.

— Та чого ти переживаєш, це моя справа…

— Ти наражаєш на небезпеку нашу місію, необхідно закінчити розпочате, — Жрець оцінююче глянув на Страха, потім важко зітхнув і наостанок сказав, — легше буде видалити тебе з рівняння.

Страх не встиг щось відповісти, як Жрець невідомим для Саймона прийомом повалив Страха на підлогу і почав бити. Судячи з того, як сильно той вкладався в удари, було зрозуміло, що його мета - забити Страха до смерті.

Саймон схопив Жреця ззаду та постарався відтягнути, але той відкинув його так сильно, що Саймон впав на спину, вдарившись головою. 

Піднявшись назад на ноги, тримаючись рукою за потилицю, Саймон глянув на Смерть і крикнув, — Ну, чого ти стоїш? Іди допоможи!

Смерть кілька секунд повагався, але не через переляк, швидше просто вирішував, чи хоче він у цьому брати участь. Потім сховав навушники і неохоче підійшов до Саймона. Разом вони насилу відтягли Жреця за руки від Страха, що кричав в усе горло. Обличчя в останнього вкрилося кров'ю, було помiтно кілька січок, залишених від великої кiлькостi ударів по обличчю.

Страх швидко піднявся і кинувся тікати геть. Жрець, тим часом, спритно вивільнився, збивши Совість і Смерть з ніг за пару секунд, ті навіть схаменутися не встигли. Побачивши, що Страх встиг сховатися, він лише пирхнув і почав знову крокувати в очікуванні Вісника, ніби нічого щойно не відбувалося. Його обличчя знову не виражало жодних емоцій.

З боку входу почало чутися присвистування, від якого у Саймона знову побігли мурашки по шкірі. До приміщення зайшов Звір.

— І хто з вас цього дурника побив? Пробіг повз мене на всіх парах, заволав як дівчисько, мало не врізавшись. Весь заплаканий, у крові. Давно я так не сміявся. Смерть, це ти, кажи правду? — життєрадісно запитав Звір після того, як із насолодою переказав те, що з ним сталося.

— Ні, це Жрець.

— Нічого собі. Цей хлопець уміє злитися? Я думав, що ти робот, Жрець. Виявляється, і в тобі сидить звір, хоч він і менший за мого, — посміхаючись, сказав увійшовший.
 
— Він зробив помилку. Дурну помилку, — беземоційно відповів Жрець.

— Що, вирізав таки собі ім'я на руці, дурню? — спитав Звір.

— Ти знав про це?

— Та я йому це й порадив, жартома! Не думав, що той наважиться. Який же ідіот, — сміючись у весь голос, відповів Звір, — Мабуть, хотів вразити мене.

Жрець уважно подивився на Звіра, а потім сказав: — Ти ж розумієш, що через це у нас можуть бути проблеми?

— Ай, не панiкуй даремно, наш великий татко все вирішить, нічого не станеться.

— Він сильний, але не всесильний. Якщо про нас дізнаються, то це він виправити вже не зможе.

— І що з того, копи почнуть нишпорити містом? Я поки що бачу тільки плюси. Завжди мріяв вбити одного з них.

— Про нас і так знають, але що повільніше вони просуватимуться, то краще для нас. Як ти не розумієш?

Саймон вирішив встрявати в розмову, випереджаючи на крок конфлікт, що зароджувався в нього на очах.