Розділ 4. Небезпечна стежка

Неділя, 12:00, Квартира Саймона

Пролежачи у своєму лiжку до самого ранку, занурившись у свої думки про події останніх днів, Саймон зумiв таки заснути, але бiльше шости годин поспати йому не судилося. Як тільки стрілки годинника досягли цифри дванадцять, задзвонив телефон, це був його молоший брат.

— Ало, Ітан? Що трапилося?

Брат Саймона був наркоманом, вони мало спілкувалися останнiм часом тому що Ітан постійно пропадав на кілька тижнів і потім з'являвся, завжди просячи в борг.

— Привіт, братику. Слухай, мені щось не дуже добре, — голос у нього був загублений.

— В якому сенсі? Що ти прийняв? — спитав Саймон. Миттю ввімкнувшись, він сів на край ліжка.

— Ну, знаєш… трохи того, трохи іншого… але ще вчора, мене вже мало відпустити, розумієш, але я почуваюся якось дивно, кімната ходуном.

— Ітане, послухай, якщо тобі погано, то треба йти до лікарні, там тобі допоможуть.

— Тут така справа… я не можу підвестися… н-ноги не слухаються.

У Саймона забилося серце вдвічі сильніше. Він знав, що момент, коли залежність брата приведе до чогось жахливого, рано чи пізно може настати, але не був готовий до цього морально. Він багато разів намагався витягти брата з цього лайна, кілька разів віддавав на реабілітацію. Виходячи звідти, Ітан іноді місяць, а іноді тиждень тримався, але завжди повертався до наркотикiв, і так по колу, щоразу.

Саймон підвівся з ліжка і почав одягатися, продовжуючи говорити з Ітаном, — Скажи мені де ти зараз? Ти у себе вдома?

— Ні, я у друга в гостях був.

— Який ще друг? Де він зараз?

— Грег, він… я не знаю де він, його тут немає… — голос Ітана слабшав.

— Ітан, послухай мене, мені потрібно щоб ти сказав, де ти зараз знаходишся, я буду там дуже скоро і відвезу тебе в лікарню, — Саймон почав говорити голосніше, страх огорнув його практично повністю, було почуття, що все гiрше нiж завжди.

— Стреллі-роуд… будинок дев'ятнадцять… чи шістнадцять… не пам'ятаю точно.

— Я буду там за двадцять хвилин, чуєш мене? — Саймон уже спускався сходами вниз, щоб упіймати таксі.

— Брате, я щось… забув… навіщо ти мене набрав?

— Я вже виїжджаю, Ітан, не клади слухавку!

— Втомився… давай якось іншого разу… ще стільки… — і він замовк, але зв'язок залишався, трубку не поклали.

"Дiдько, він вимкнувся", — Саймон нервово переступав з ноги на ногу з піднятою рукою, чекаючи машину.

Коли він, нарешті, спіймав таксі, то всю дорогу підганяв водія. В результаті, вже через п'ятнадцять хвилин таксі під'їхало до потрібної вулиці.

— Який дім? — спитав водій.

— Я не знаю… зупиніть тут.

— Як бажаєте. З вас…

— Ось, тримайте, здачі не треба, — швидко кинувши йому купюру більше, ніж було необхідно, Саймон побіг вулицею, вдивляючись у номери будинків. Дев'ятнадцятий був найближчим, він підбіг до дверей і почав у них тарабанити, кричачи: — Гей, є хто вдома?!

Двері відчинилися, на порозі стояла жінка років п'ятдесяти, з обуренням у голосі вона сказала, — юначе, хто ви такий і що ви собі дозволяєте?!

— Вибачте, заради бога! У вас вдома є син на ім'я Грег?

— У мене є син і звуть його не Грег! І він живе у Лондоні.

— Я зрозумів… тоді шістнадцять! Вибачте за клопоти! — Саймон розвернувся і вибіг назад на дорогу, видивляючи потрібну цифру.

— А вам який Грег потрібен? Чи не той наркоман мерзенний, що живе далі по вулицi? — крикнула йому жінка, яка все ще стояла на порозі свого дома.

— Так! Де він? — спитав Саймон, повернувшись до жінки.

— Цей паскудник знову щось цiнне вкрав, га?

— Там мій брат, йому погано, але я не знаю, де точно живе цей Грег, можете вказати на потрібний будинок?

— Номер двадцять шість, через чотири будинки, на тому ж боці що й ми зараз, он там, — жінка вказала пальцем у потрібний бік.

— Я зрозумів, дякую, — Саймон махнув рукою незнайомці і помчав у бік потрібного будинку.

Побачивши потрібний номер, він голосно постукав і крикнув: — Ітан, ти тут? Це Саймон! — але у відповідь лише тиша.

Відійшовши на крок від дверей, Саймон ногою почав штовхати двері щосили, намагаючись її вибити. Десь на шостій спробі двері піддалися та відчинилися, Саймон забіг усередину.

Будинок був у жахливому стані, обвислі шпалери, дірка у стіні коридору, старі брудні килими на підлозі та тонни сміття, розкиданого всюди. Стояв огидний запах.

— Ітан! — його ніде не було видно. Обійшовши майже весь будинок, Саймон знайшов брата в одній із кімнат, що лежав непритомний і дуже тремтiв. Поруч на підлозі лежав його телефон.

Серце у Саймона зупинилося, з рота Ітана виходила жовта піна, очі закотилися. Тремтячими руками Саймон дістав свій телефон і набрав швидку, сказав адресу і сів поруч із братом, поклавши його голову собі на коліна.

— Тримайся, молодший. Вибач, що мене не було поруч, вибач що не вберіг, — у горлі стояв ком, йому здавалося, що він прощається з братом, — я обіцяю тобі, чуєш, обіцяю, що більше тебе не залишу, ми вилікуємо тебе і ти переїдеш до мене. І все в нас з тобою буде добре.

Саймон у сказане не сильно вірив, але відчував, що має це сказати, вiн повинен продовжувати сподіватися на щасливий результат. Все не повинно закінчитись так. Сльози покотилися по його щоках, десь вдалині стали чутнi звуки сирени.

 

Неділя, 10:00, квартира Лінди

Після прийому заспокійливого разом із червоним вином Кортні таки вдалося заснути вдома у Лінди. Організм, перевтомлений від тривалого часу без сну, ніби дав сам собі команду підзарядки. Вона навіть не зрозуміла, коли стався цей момент. Пам'ятала, що о десятій вечора вони з Лiндою сиділи на дивані та пили вже третю пляшку вина, згадували колишні дні: пригоди минулого, колишніх хлопців, сварки з батьками та відв'язні концерти з послiдуючими вечірками вдома у невідомих їм до того вечора людей… а потім прогалина та вже ранок. Не сказати, щоб Кортні почувала себе повністю відпочившою, але щонайменше сил для нормального функціонування до кінця дня їй мало вистачити.