Розділ 3. Зміїна нора

Субота, 12:30, Вуллатон-стріт

Кортні так і не змогла заплющити очі вчора. Здавалося, що минуло менше години після того, як вона втекла з будинку Джонатана, хоча вже перевалило за полудень. Вона повідомила поліцію про те, що сталося з телефонної будки, сказавши, що живе по сусідству, мовляв, почула крики в будинку. Коли попросили представитися, вона кинула слухавку. Кортні боялася, що її підозрюватимуть, якщо дізнаються, що вона була тієї ночі вдома у Джонатана, боялася наслідків, коли дружина дізнається про коханку чоловіка. Лише через кілька годин, після того як адреналін випарувався, вона згадала про келихи вина, які залишилися на столику в спальні, — “Що ж, тоді доведеться мені пройти через це. Коли поліція отримає мої відбитки пальців, вони прийдуть до мене додому. Я дам свідчення, розповім усе, що бачила, поясню чому втекла… дідько, треба було відразу піти в поліцію”.

Кортні не сильно довіряла копам, на те було безліч причин, випадків з її друзями, коли дії поліцейських не давали зайвого приводу йти їм на зустріч, — “Але цього разу без них ніяк. Ця тварюка має бути спіймана, і якщо для цього доведеться потерпіти хлопців у формі, то так тому і бути”.

З цими думками, витираючи сльози, що знову покотилися, Кортні піднялася на ліфті до шостого поверху, пройшла коридором і постукала в квартиру до Лінди.

— Іду-іду, хвилину, — почула вона за дверима голос подруги.

Кортні дружила з Ліндою ще зі школи, вони разом збігали від батьків та ходили на концерти невідомих рок-гуртів, гуляли до ранку, напивались. Не раз залишалися на ніч у протверезнику. Були складними підлітками. Різниця лише у тому, що Лінда одного разу змінилася, стала дорослішою, відповідальнішою, а Кортні досі тягло до неприємностей.

Двері відчинилися і Лінда, в халаті і з рушником на голові, побачивши, як виглядає Кортні, заплакана, в пом'ятому одязі, потеклою тушшю, ойкнула, — Кортні! Боже мій, що трапилося, дiвчина моя?

— Я не знаю що мені робити, Лінда, — Кортні терпіла до останнього, трималася як могла весь цей час, але всьому є межа. І ця межа настала у момент коли вона побачила свою подругу, емоції нахлинули і вона заридала, випустивши всі почуття, що накопичилися: біль, відчай, злість, страх.

Кортні навіть не пам'ятала, як вони зайшли до квартири, як Лінда її посадила на диван, принесла чай… скільки вони вже так сидять, десять хвилин чи годину? Вона подивилася на настінний годинник у вигляді котика, що висів на стіні всі ці роки, — “Вже три? Невже стільки часу минуло? Дiдько, що зі мною відбувається? Потрібно зібратися, інакше нічого хорошого з цього не выйде”.

— Кортні, люба, скажи мені, будь ласка, що сталося? Не мовчи! Із тобою щось зробили? Щось погане? Це Вінні? От паскуда, якщо він тебе образив, я йому яйця відріжу і запхаю в горлянку! — Лінда була дуже налякана, Кортні розуміла, що треба щось сказати, але вона не знала, з чого почати.

— Його вбили…

— Кого? Кого вбили, Кортні?

— Джона ...

— Джона? Стривай... твого Джона? Як? Про що ти говориш?

Кортні сіла боком на дивані, щоб дивитися подрузі у вічі. Їй треба зібратись, треба розповісти.

І вона розповіла Лінді всю історію, від початку і до кінця, як вирішила піти до Джона додому, як бачила вбивцю, що наливає собі в склянку воду, поки мертвий Джон лежав на животі, як тікала, як вся в сльозах дісталася своєї квартири. З паузами, схлипуванням, тремтячим голосом, як могла, але вона їй все розповіла.

— Дівчинко моя, це жахливо… я не знаю що сказати, — вислухавши Кортні до кінця, Лінда залишилася стривоженою, але була вже зібранішою.

— Я маю дізнатися хто це був, цей виблядок повинен сісти у в'язницю до кінця своїх днів. Я бачила його.

— Стоп, ні. НI! Кортні, ти нікому нічого не винна, це справа поліції, я впевнена, вони вже шукають її і обов'язково знайдуть.

— Ліндо, ти не розумієш, він убив мого Джона. Якщо і є сенс від того, що я останні кілька років працювала журналістом, то ось він, я маю дізнатися хто його вбив і запроторити покидька.

— Але ж ти…

— Вони дізнаються, що я там була, розумієш? Келих вина залишився на столі в спальні, з моїми відбитками, і коли поліція прийде до мене, я хочу знати більше, ніж вони. Це допоможе не тільки зловити його, але й мене виправдає, — у голосі Кортні з'являлася рішучість, нарешті вона побачила якими повинні бути її подальші дії.

— Чорт, подруго… я розумію, що ти зараз на взводі, але, будь ласка, не дій необачно. Якщо хочеш дізнатися на роботі більше, то вперед. Головне - не лізь у ще бiльшi неприємностi, я благаю тебе, — Лінда знала Кортні досить довго щоб розуміти, коли є сенс з нею сперечатися, а коли це зайва трата сил.

— Так, звичайно…

— Кортні, будь ласка... пообіцяй мені, що будеш обережна! — з тривогою в голосі промовила Лінда.

Кортні подивилася Лінді прямо в очі, і просто не змогла їй не збрехати. — Я обіцяю.

Субота, 15:00, Місце засекречено

Саймон підійшов до місця збирання. Місця, де все почалося. Відчинивши ключем двері, він піднявся сходами на другий поверх. Будівля була на тій стадії, коли фундамент повністю відбудовано, але косметичні роботи були відкладені через судові розгляди права власності. Тож ремонтні роботи були припинені поки ще йде слухання. Ідеальне місце щодо таємних зустрічей. Вісник сказав, що власник їх не потурбує, мовляв, між ними є домовленість.

Саймон зайшов у просторе приміщення без перестінок, величезну студію, яка була ще не доведена до ладу, то тут то там лежали будівельні матеріали, голі цегляні стіни та бетонна підлога.

Поодинці, у повній тиші, в приміщенні знаходилося чотири людини, які бачили один одного вже вдруге. Саймон не знав їхніх імен, але знав позивні: Смерть, Жрець, Страх і Користь.

"Значить Звір ще не прийшов, інакше було б куди голосніше ... і напруженіше", — Саймон придивився чим зайнятий кожен:
Смерть сидів на одній із плит, спершись на стіну, обличчя було прикрите каптуром чорного балахона. Як завжди в навушниках МП3 плеєра Даймонд Ріо ПМП300 з тридцатьма двома мегабайтами пам'яті, єдиною річчю, про яку він говорив із непідробним інтересом у день їхнього знайомства.