Розділ 2. Непрохані гості

Субота, 00:10, Харроу-роуд

На Харроу-роуд було тихо та спокійно. Приватний сектор, на відміну від центру міста, створював атмосферу розміреності та умиротворення. Лише зрідка було чути щебетання птахів, що оселилися в саморобній шпаківні на дереві, яку змайстрував тесляр, що живе на цій вулиці, та приглушений гавкіт собаки, вона щоразу гавкала, варто було незнайомцю пройти цією вулицею. Цього разу старожилу розгнівала Кортні Стіл, яка йшла безлюдною дорогою у бік будинку номер сорок шість.

"Треба поквапитися, він повернеться з роботи максимум через двадцять хвилин", — подумала про себе Кортні, глянувши на наручний годинник, який їй багато років тому подарувала бабуся, та прискорила крок.

Кортні прямувала до будинку людини, яку вона, безумовно, кохала. Всім серцем. Це був палкий, неосяжний, пристрасний зв'язок між двома людьми. І хоч у "другої половинки" Кортні й була дружина з двома дітьми, вдіяти нічого з цими почуттями вона не могла, та й не хотіла. Ніхто ж силоміць не змушував Джона заводити інтрижку на боці, яка явно переросла у щось більше. І хоч домовленість зустрітися була лише на завтра, але одної миті , сидячи біля телевізора у своїй квартирі, Кортні просто зрозуміла, що в неї уривається терпець і вона, зібравшись на скору руку, попрямувала у бік Джона, щоб влаштувати йому сюрприз, поки той закінчував свої справи на роботі. Для цього потрібно було лише взяти ключ під одним із горщиків із квітами від чорного входу, що стояли вздовж паркану, оточуючи зону відпочинку на задньому дворі. Вона вже намагалася проникнути якось до Джона в будинок, коли його дружина з дітьми вирушили до тещі погостювати, це було кілька місяців тому, але того разу Кортні переоцінила свої навички злому і їй довелося чекати Джона на порозі биту годину. Коли той приїхав, то показав, де лежить запасний ключ, про всяк випадок.

Майже бігом, з рюкзаком на правому плечі, Кортні оббігла будинок сімейства Портеров, дістала з під потрібного горщика ключ і відчинила їм задні двері будинку.

Зайшовши всередину, вона пройшла через хол на кухню-студію, взяла собі в склянку води, осушила її до дна, потім дістала з ящиків два винні келихи зі штопором і попрямувала разом з усією цією справою до спальні Портерів. Кімната Джона та його дружини Трісс, яка дуже скоро повинна була стати колишньою, знаходилася на першому поверсі, в неї можна було потрапити тільки з кухні. Опинившись у спальні, Кортні кинула рюкзак на крісло, потім розкрила його, дістала звідти ароматичні свічки та вино, відкоркувала штопором пробку, і налила напій в обидві склянки. Поставивши пляшку і келихи на столик біля ліжка, вона зняла з себе верхній одяг, залишившись лише в одній спідній білизні, яку Джон подарував їй на день святого Валентина. Взявши один із келихів, Кортні лягла на ліжко, піднявши високо подушку, щоб можна було влаштуватися зручніше в очікуванні коханого, і поволі попивала собі вино.

“Як добре, що Джон вигадав собі відмовку у вигляді роботи допізна по одній справі у суді. І не причепишся, робота юриста часто ставить палиці у колеса твого вільного часу. Тепер Трісс з дітьми за кілька сотень кілометрів звідси, на дні народження її сестри, а ми сьогодні проведемо незабутню ніч, після чого у нас попереду майже всі вихідні”, — подумавши про це, Кортні мимоволі посміхнулася, — “тільки ми вдвох і нікого більше, може, навіть підемо в якийсь ресторанчик, на іншому кінці міста, щоб ніхто Джона там не впізнав. А потім, коли буде близький момент розставання, треба буде знову підняти тему розлучення. Але до цього ще треба буде показати, як добре нам разом. Це як тест-драйв майбутнього сімейного життя. Впевнена, якщо все пройде гладко, то має вийти”.

Джон вже не раз говорив Кортні, що подумує розлучитися з Трісс. Вони навіть обговорювали, що необхідно буде потім якось уживатися разом, адже дітей Джон кидати явно не хотів. І Кортні розуміла його, звичайно, незважаючи на можливий розрив стосунків із дружиною, діти страждати не повинні. Він правильно зробить, якщо залишиться у їхньому житті. Це вкотре підтвердило простий факт, Джон - хороша людина. Хоче зробити все правильно… і що б не казала Джесс, подруга Кортні, це не правда. Вона не шукала собі копію батька, як мінімум тому, що батько пішов із сім'ї, коли їй не було й восьми років, з того часу Кортні його не бачила, тільки ця одна відмінність вже показує величезну різницю між ними двома.

"У нас все буде добре, все вийде".

Через десять хвилин келих був практично порожній і Кортні вже потяглася налити собі другий, але почула звук ключа, що повертається в замковій свердловині. Вхідні двері відчинилися, це явно був Джон, оскільки Кортні завжди впізнала б його голос, він із кимось сперечався.

— Слухайте, як вас там…?

— Маккормак, Ендрю Маккормак, — голос був спокійний, навіть трохи нудьгуючий.

— Так… я чудово розумію, що це може бути корисним, але звідки мені знати, що ви не ведете мене хибним слідом. Адже ви самі сказали, що працюєте на тих, хто хоче цього гада залишити на волі.

— Містер Портер, я з вами погоджуся, все це виглядає дуже… підозріло, але вас ні до чого не примушують. Просто погляньте на ці файли, це може перевернути хід усієї справи. Вам необхідно дізнатися про це зараз, щоб ви встигли додати нове звинувачення до вже існуючого до початку наступного слухання. Просто повірте, після того, як ви заглянете в папку, вас це зацікавить, — незважаючи на те, що говорила ця людина серйозно і загострювала увагу на важливості своїх слів, все одно залишалася легка нотка невимушеності в його тоні.

— Але навіщо це ВАМ? — спитав Джон з підозрою.

— Скажімо так, ми остаточно розбігаємось з моїми роботодавцями, здебільшого через їхні моральні принципи. Ця справа була лише однією з небагатьох. Я хочу вести чесну гру, беззаперечно дотримуватися букви закону, а не трактувати його так, як мені вигідно зараз.

“Та погодься ти з ним, Джоне. Візьми папку, скажи спасибі та виведи його з дому.” — Кортні не розуміла, їй не сіпатися чи краще почати одягатися. Трохи поміркувавши, вона вирішила, що досить буде просто тихо посидіти тут, поки вони не закінчать. Немає сценарію, в якому ця розмова переміститься до спальні.