Глава 30

Кіра

Боже, як багато нових осіб! 

Я крутила головою в різні боки, ледве встигала відповідати на запитання, і важко розуміла, хто саме мені їх поставив.

Ніка, Лета, Олена, Соня, Оля і, здається… Ірина? І це лише частина дівчат із групи підтримки футбольної команди!

Вони оточили мене і всі розповідали і розповідали: про матчі, правила клубу, якісь благодійні акції, виїзні та мільйон інших, поки що дивних і невідомих для мене речей.

Коли Ілля за кілька днів до весілля відмовився влаштовувати вечірку для команди у нас вдома, я трохи образилась на нього. Подумала, що він мене соромиться чи йому ніяково через Ані. Адже її всі добре знали, вона майже не пропускала матчі та завжди вболівала за команду на трибунах. Я ж до появи Іллі у моєму житті не бачила і не знала майже нікого з гравців.

Щоб не загострювати ситуацію, я пішла до себе в кабінет працювати над сценарієм, але, мабуть, все одно видала себе. Згодом Ілля заглянув до мене з "дарами світу": величезною ароматною чашкою мого улюбленого чаю та кількома мюслевими батончиками. Це був дуже бажаний хабар!

Я здалася і прямо сказала, що мене зачепило.

Ілля пом'явся, а потім майже так само прямо відповів:

— Пам'ятаєш нашу розмову про шкідливі звички?

Я кивнула і обережно зробила невеликий ковток чаю.

— Ти тоді ще спитала мене про проблеми у шлюбі, а я заговорив тебе і переклав тему.

— Я тільки вдома зрозуміла, що ти не відповів! 

Сподіваюся мій погляд, кинутий поверх кухля, здався йому докірливим.

— Так ось це дружини інших гравців. Вони можуть звести нас з розуму. Ніка не знає слово "ні". Коли Аня відмовилася їй допомогти в організації фотосесії, дівчина просто підкинула нам під двері папку з усіма контактами, а сама відключила телефон. Я не хотів би лаятись з хлопцями, але зроблю це, якщо знадобиться. Ти не зобов'язана терпіти таке.

Судячи з того, що сказав Ілля далі, міміка в мене дійсно дуже жива або чоловік здатний читати думки.

— Аня теж не була зобов'язана, але в тій ситуації вона попросила не втручатися. Сказала, що сама розбереться.

Жіночі розбирання — вони такі, тож колишню Іллі розумію. Я б сама, напевно, відреагувала так само.

— Отже, треба прокреслити межі особистого простору та тримати їх.

Я безтурботно знизала плечима і наївно посміхнулася.

Зараз я шкодувала, що не дослухалася до слів Іллі, відпустила Ксю танцювати з чоловіком, а Вірочку додому до дітей. Навіть наш гример Ліка і та пішла “пудрити носик” і зникла! 

І як би прикро не було визнавати свою поразку, але врятуйте мене вже хтось!

— Дівчата, вибачте, а чи можна мені забрати дружину? 

Не знаю, як Ілля прорвався до нас, але я цей шанс втекти не збиралася:

- Шлюбна ніч! — сама не очікувала, що так голосно це оголошу, але музиканти збилися, а гості одразу ж заголосили “гірко”.

Я ж наплював на все, рибкою, сподіваюся все-таки хоч наполовину, як вона граціозно, стрибнула на руки Іллі.

Мої руки обвили його шию, і наші погляди перетнулися.

"Не кидай мене!" - благав мій.

“Спокійно, Маша. Я – Дубровський,” – відповів його.

- Гірко! - скандували гості.

— Забирай мене звідси швидше, — встигла я шепнути перед нашим поцілунком.

Швидше вийшло лише через чотири поцілунки, коли вже Ілля згадав про шлюбну ніч.

— А феєрверки? — здивувалася Ксю, що з'явилася з нізвідки. — Хіба ви не хочете на них подивитися?

Де ж ти раніше була, моя радість?

- Подивимося, з балкона в номері! — твердо заявив Ілля і відразу розвернувшись зі мною на руках, попрямував у бік виходу.

Музиканти пожвавішали та заграли якусь ліричну пісню. За спиною лунали вигуки з побажаннями, а ми з Іллею ледь стримували сміх.

- Втекти з весілля, прикрившись шлюбної ночі? Та ви сповнені сюрпризів, дружино! - все-таки засміявся чоловік.

— А ви, мій любий чоловіке, мене вже півгодини на руках тримаєте. Чи не втомилися?

Я міцніше притулилася до нього і засміялася йому в шию. Сподіваюся, збоку це виглядає як флірт наречених.

— Ілля, може, справді відпустиш? Адже важко?

- Не говори дурниць. Я навіть не захекався, та й до нашого номера тут уже недалеко.

Чоловік кивнув у бік ганку. І справді, кілька метрів залишилося...

Я тільки хотіла сказати йому, що зі мною на руках незручно відчинятиме двері, але з них вийшов хлопець і зупинився, притримуючи їх.

— Дякую, — на ходу подякував Ілля працівникові комплексу і задерикувато підморгнув мені.

Фойє ми подолали швидко. Все-таки готель невеликий, розрахований на такі ось урочистості чи бізнес-семінари. Тридцять стандартних номерів напівлюксів та десяток люксів – наші гості зайняли усі. Ледве вистачило.