Глава 21

Кіра

Я страшенно трусила, коли сиділа на дивані в залі у батьків. На тому самому дивані, що й минулого разу. Ще кілька днів тому я сказала близьким, що розриваю ставлення з нареченим. Нехай мама змирилася з моїм вибором, а батько, скрипучи зубами, терпів Антона, але за чотири роки батьки встигли дізнатися колишнього нареченого з усіх боків: і з поганих, і з добрих.

Ілля для них - незнайомець, від якого вони не знають, чого чекати. 

І тепер я маю їх переконати в любові до людини, про існування якої я навіть не підозрювала кілька тижнів тому! Пояснити своє рішення одружитися без “тест-драйву”. Не погодитись на їх умовляння почекати-доглянути, не поспішати з доленосними рішеннями.

Я не уявляю, як знайти потрібні слова. Де? Але відступати нікуди, Ілля має рацію — час не чекає. 

— Кирочку, будеш чай із малиновим варенням?

Мама, як завжди, метушилася навколо нас, а от тато… ПРОн сидів на дивані і пильно розглядав мене ніби бачив наскрізь. 

— Не суетись, Маш, присядь. 

Тато взяв маму за руку і посадив її поряд із собою на диван. Він стискав її долоню, підтримував її, був готовий будь-якої миті стати для неї опорою. Таке ж я бачила між Вірою та Костею.  І навіть між Ксю та її чоловіком Родіоном.

Мені хотілося знайти другу половинку, стати цілісною, знайти свою точку опори. 

З Антоном я помилилася, з Іллею у нас лише гра у сім'ю. Уможливо, поруч із ним я залікую свої рани і потім, через рік, зможу ризикнути ще раз.

— Кирочко, якщо ти хвилюєшся про весілля, то я вже почала обдзвонювати наших родичів і скасовувати запрошення.

Тато похитав головою:

— Я ж просив не лізти.

— Ти пропонуєш Кірі слухати всіх цих доброзичливців? — обурилась мама і суворо подивилась на батька.

Її погляд буквально кричав: Ох, вже ці чоловіки! Нічого вони не розуміють!

- Мамо, тату, - затиснула долоні між колінами, намагаючись заспокоїтися, - мені треба розповісти вам щось важливе. 

Батьки схвильовано переглянулися, і я поспішила додати:

- І приємне! Я зустріла особливу людину. Він справжній чоловік: дбайливий, відповідальний, шанобливий і він, якщо чесно, схожий на тата.

Я щиро посміхнулася батькам та власним думкам. Адже я не сказала жодного слова брехні. Ілля такий, можливо, мене підкупило саме це.

Тато закашлявся:

— Я не дочув? Схожий на мене? Він мій однолітка? Одружений? Або що?

— Саша, тихіше, — мама погладила татову руку. - Дай Кірочці домовити.

- Дякую. Ілля старший за мене на кілька років, він неодружений і ніколи не був одружений. Він не має позашлюбних дітей. Він спортсмен: захисник нашого футбольного клубу "Крила". 

- Ілля? - Тато насупився. — Мишине, чи що? Чи хтось із запасників?

Я видихнула. Здається, все не так погано, як мені здавалося. Батько нехай шапочно, але знає Іллю. Значить, уже встиг скласти про нього свою думку. Сподіваюся, позитивне.

— Так, Мішине. Ми з ним зіткнулися кілька тижнів тому і… 

Я замовкла, перевела подих, збираючись з думками, щоб збрехати в очі найближчим і дорогим мені людям.

— Ми… я… він…

- Закохалися? - підказала мама. 

Я кивнула і обережно подивилась на батьків.

Вони були спантеличені, але не поспішали щось говорити.

Мовчання затягувалося, напруга зростала, земля почала йти з-під ніг.  Я відверто запанікувала:

- Ілля зробив мені пропозицію, і я погодилася. Сьогодні ввечері він прийде до вас, сюди на вечерю!

Тепер уже панікувала не я сама.

- Як сьогодні? У скільки? У мене нічого не готове. Кіра!

Мама схопилася і тут же сіла назад.

— Стривай, ти сказала… я правильно зрозуміла?

— Так, мам, у нас за два тижні весілля.

Господи, заткніть мене хтось! Ну, молодець, Кіро. Адже все так добре починалося.

— Весілля, — луною повторила мама і обернулася до батька. — Сашко…

Тато підібрався:

— Так, давай по порядку. Твій обранець Ілля Мішин, правда?

Я кивнула, боячись щось взагалі казати. Мова — мій ворог, коли я панікую.

- Маш, хлопець він начебто непоганий. Спортсмен перспективний, зібраний, вольовий.

- Сашко! Ти зараз не спортивний агент, а батько!

— Я — мужик, який уміє робити висновки з того, що бачить та чути. Так ось, як спортсмен Ілля молодець, як людина теж швидше за все не мерзен, але як чоловік для моєї молодшої дочки…

Тато замовк і похитав головою:

— Я знаю, що він не бабець, не гравець, з головою дружить, у сумнівних розвагах не бере участі, але ще місяць тому він пропонував іншу. Чи не надто закоханий і вітряний хлопчина? Може ти не рубатимеш з плеча і виходити заміж за першого зустрічного?