Глава 16

Глава

Кіра

Я нервово поглядала то на стрілки годинника, то на парковку. Ну, де ж він? Може, передумав? Серце тут же стиснулося від страху, а по спині пройшов холодок. До цієї секунди, я навіть подумки не припускала, що Ілля може змінити своє рішення. Паніка накрила мене з головою.

Якщо він передумав, то що робити мені? Вірі я вже зізналася, що виходжу заміж за Іллю. Сказати, що пожартувала? Маячня! Що ж мені робити?

Я ледь за голову не схопилася.

Може зателефонувати йому? Просто уточнити, раптом чоловік застряг у заторі...

- Кіро!

Різкий окрик застав мене зненацька, і з рук вивалився телефон. Прямо в калюжу! Це вже друге "яблучко" за останній час!

Ну, що ж мені так не щастить?

Я обернулася і подивилася на Антона, який поспішав до мене на всіх вітрилах, швидким кроком перетинаючи парковку.

І ж не втечеш! Моя крихітка ще в ремонті, таксі я не викликала, а взуття на шпильці не дасть далеко втекти. Та й не збираюся я бігати від Антона. Нехай краще він бігає. Можливо, вдруге удар вийде більш вдалим. 

- Кіро, кохана...

Антон спробував узяти мене за лікоть, але я швидко зробила крок назад:

- Іди до біса!

Я подивилася під ноги, на калюжу. Телефон при падінні розлетівся, зараз легші його частини плавали зверху. Ні, він явно не жилець.

- О, хтось показує свої кігтики? Люба, годі жартувати!Ми ж не дозволимо невеликому непорозумінню зіпсувати наше весілля?

Антон, немов настирлива муха, над вухом, а я переживала: як же мені тепер бути? Номер Іллі залишився в пам'яті телефону.  Адже мені тепер із ним не зв'язатися!

- Я ж сказала тобі - все скінчено. Не буде ніякого весілля. Шукай собі іншу дурепу.

Я все-таки нахилилася і виловила залишки "яблучка". Сподіватимуся, що сім-карту вдасться відновити... Струснувши телефон, я акуратно замотала його в хустинку і сховала в сумку. Так, тепер потрібно викликати таксі і поїхати в салон.

Колишній так само стояв поруч і чогось чекав. Чого? Я ж усе вже йому сказала. 

- Ти підеш з дороги чи ні? 

Антон явно збирався щось відповісти, але, на щастя, біля нас загальмував чорний позашляховик, а з відчиненого вікна висунувся Ілля.

- Вибач, мала, запізнився!

І ще нахабно підморгнув, а потім так гаряче й спекотно пройшовся по моїй фігурі поглядом і сказав:

- Маєш чудовий вигляд. Ця сукня тобі дуже личить.

Радість від того, що чоловік урешті-решт з'явився, швидко змінилася розгубленістю. 

- Ще б пак! - фиркнув колишній. - Це Діор. Я його Кірі привіз із подорожі.

Захотілося зірвати з себе цю ганчірку і кинути в обличчя Антону. І я хороша! Навіть не згадала від кого цей подарунок, і що це взагалі не я сама купувала. От розтяпа!

- Класний смак на речі. Шкода, що з рештою підкачав. Кір, ну що ти, сідаєш? Нам ще стільки всього встигнути потрібно...

Я поспішила до машини, відчуваючи, як злий погляд Антона пропалює мені спину. Але чоловік навіть не спробував зупинити мене. Тільки зараз я зрозуміла: Антон - боягуз, і завжди ним був. Тому й відмовчувався, коли тато проходився по ньому словами, як трактором. Я-то думала, що він просто виявляє повагу,  а він боявся не відстояти себе. І батько відразу ж це зрозумів, а я ні. Дурна була. 

Зараз я картала себе. Потрібно було прислухатися до тата, адже він поганого не порадить!

- Вибач за запізнення. Це твій колишній? Я правильно зрозумів?

- Угу. - тільки й змогла видавити із себе, все ще обмірковуючи те, що трапилося. 

- Мені не варто було втручатися чи ти образилася за те, що я запізнився? 

Ілля насупився і з напругою чекав моєї відповіді, хоч як і зазвичай не відривав погляду від дороги.

- "Ні" на обидва запитання. Вибач, я просто замислилася. Знаєш, коли відбувається різке розуміння ситуації такою, якою вона є, а не такою, як ти її собі придумав у голові. Це збиває з пантелику і вселяє страх. А раптом не тільки про цю людину ти склав невірну думку? Раптом ти помиляєшся і з інших приводів?

- Раптом ти робиш помилку просто зараз? - озвучив чоловік те, на що я не наважилася. 

Не тому, що боялася образити Іллю, а тому що боялася сама собі поставити це запитання.

- Я не можу тобі гарантувати, що це не так, але можу пообіцяти, що виявлю повагу до тебе і твоїх інтересів.

Ілля припаркувався на узбіччі й повернувся до мене всім корпусом.

- Що якщо нам сприймати наш фіктивний шлюб, як моральну підтримку двох друзів? Я не знаю, як ти переживаєш розставання зі своїм нареченим, але мені б точно не зашкодила надійна людина поруч. Станемо тилом одне для одного?

Я радісно посміхнулася. Це саме те, чого я хотіла від Антона. Не просто палкий секс, спільні виходи у світ, робота на телебачення, одне коло одне коло знайомих і схожі інтереси, а надійний тил.