Глава 13

Ілля

Я збрехав. Мені сподобалася ідея про шлюб не тому, що вона вирішувала багато моїх проблем. Насправді вона давала привід пізнати Кіру ближче. Без удаваної легкості, яку так часто демонструють закохані перший час, мішури або зручних масок. 

Я сам ще не розумів, навіщо мені це потрібно, але бажання виявилося непереборним. Я не міг зрозуміти своїх мотивів, пояснити чому так вчепився в цей фіктивний шлюб, але одне знав напевно - зроблю все, щоб Кіра погодилася.

Тому й не відпустив її. Не вистачало ще, щоб вона накрутила себе і відмовилася від самої ідеї шлюбу за домовленністю. Або знайшла іншого претендента на роль чоловіка.

Ще чого...

Я швидко усвідомив, що мені потрібно вивести її на відверту розмову. А для цього необхідні відповідна атмосфера, смачна їжа та відсутність незручності у спілкуванні.

З останнім я, здається, впорався ще дорогою до ресторану. Кіра перестала тримати дистанцію, трохи розслабилася і заспокоїлася після нашої жартівливої розмови про мої шкідливі звички. 

Попереду було найскладніше - розповісти про труднощі в шлюбі зі мною, але не дати приводів для відмови. Відчуй себе канатохідцем!

- Ніколи тут не була, - зізналася Кіра, оглядаючи затишний будиночок у прованському стилі.

Сам ресторан являв собою два десятки невеликих будиночків. Кожен з них був оформлений у характерному стилі тієї країни, чию кухню відвідувачі зібралися вибрати для своєї трапези.

Кіра вибрала французьку кухню, я був згоден на будь-яку, крім, мабуть, мексиканської.  Хоча якби дівчина зупинила вибір на ній, я б поступився.

- Випадково знайшов це місце. Якось обідали тут із тренером та командою.

- І який будиночок обрали?

- Норвезький.

- Серед вас багато шанувальників риби?

Я засміявся і похитав головою:

- Ні, Бодя, наш воротар, хотів побачити на власні очі будинок, дах якого зроблено з перевернутого човна. За старих часів так будували свої будинки вікінги.

- І що тут реально є такий будинок?

- О, так!

Кіра так мило захлопала віями, що я ледве втримався від сміху. Не хотілося бентежити дівчину. Але вона зараз так була схожа на ляльку. До біса привабливу...

- Але чому ти мені раніше не сказав? Я теж хочу побачити його.

- Уже стемніло. Все одно добре не розгледіти. Зате тепер у нас із тобою з'явився привід пообідати тут разом ще раз.

Відповісти дівчина не встигла - до нас у будиночок увійшов офіціант, який ніс на таці наше замовлення.

Молодий хлопець швидко і вправно розставив усі страви і запропонував нам гарне французьке вино, але ми відмовилися. Кіра не захотіла, а я був за кермом.

- Тут дуже мальовничо й атмосферно, - продовжила Кіра розмову, коли ми знову залишилися наодинці. - Немов справді я сиджу в маленькому ресторанчику Провансу. Вони все продумали до дрібниць: музику, інтер'єр, сервірування столу, навіть квіти! Подивися, це ж лаванда і бавовна!

Я припускав, що Кірі тут сподобається, але знати напевно було до дідька приємно.

- Ми теж можемо продумати все до дрібниць. 

- Думаєш, у нас вийде?

- Обдурити пресу? Звичайно!

- Ні, - Кіра похитала головою. - Обдурити всіх.

- Друзів і колег? Не думаю, що це буде дуже складно. Ми придумаємо правдиву історію, вивчимо звички та вподобання одне одного...

- Ілля, мені потрібно обдурити всіх, інакше вся ця затія не має сенсу. Мої близькі ніколи не дозволять мені вийти заміж тільки заради того, щоб уникнути хвилі в пресі. Свого часу, коли батько потрапив в аварію і після так і не повернувся до роботи, ми багато чого пережили. І зараз батько не дозволить мені заховати голову у пісок. Але я не хочу переживати весь той жах знову. Не хочу, щоб мама пила заспокійливі, а сестра хвилювалася за мене - вона зараз готується стати мамою втретє і... я хочу всіх їх захистити. І себе теж. Нехай це буде боягузтвом, але я не готова відповідати на запитання журналістів, у мене просто немає внутрішніх сил вистояти. 

Я дбайливо взяв долоню дівчини у свою руку і подивився в очі:

- Кіра, ти не зобов'язана проходити всі кола пекла, щоб тільки довести всім, що сильна душею. Ми можемо уникнути всього цього галасу. Обіграти ЗМІ хитрістю, "качкою" - їхньою ж зброєю. Ми залишимо їх у дурнях, захистимо власну честь і гордість. Я б розглядав це як диверсію проти ворога.

Дівчина посміхнулася:

- З такого боку я не дивилася...

- А ти подивися, - порадив я, знехотя відпускаючи руку Кіри.

- Ти справді готовий піти на це? 

Я кивнув:

- Із тобою - ладен.

- Безглуздий план... - проворчала собі під ніс Кіра, кусаючи губи.

- Дурнуватий, - повторив я за нею. - Ну, то що? Ти зі мною?

- Боюся, що так.