Глава 11

Ілля

Парубочий вечір я вирішив не скасовувати. Мені потрібно розвіятися, скинути негатив. Зрештою, я ж тепер вільний, як вітер! 

Тихо вилаявшись, я міцніше стиснув кермо.

Так, я маю повне право спустити гальма і перепробувати всіх доступних дівчат. Можу раз і назавжди стерти безглузде прізвисько "праведник". Мене завжди воно дратувало. Може навіть спробувати щось нове, секс утрьох, наприклад? Чому ні? 

Перед очима на мить сплив черговий пост Анюти. Залаштунки її мрії: келих мартіні та напівпрозорий халат, під яким проглядалися всі лінії тіла дівчини і спідня білизна. Останню вона-то і рекламувала.

 Чудово! Мене проміняли на труси і ліфчик.

Захотілося напитися. Ось зараз розберуся з цим пафосним агентством з організації заходів і поїду до хлопців у бар. Аня і тут мені удружила. Могла й сама все скасувати. Адже на неї був укладений договір про послуги. Або вибрала б менш пафосну агенцію, в якій можна просто зателефонувати і сказати, що весілля не буде. Але ж ні... Марсель порадила! Ох вже ці супер-пупер фахівці, які зроблять найголовніший день нашого сімейного життя незабутнім!

Тут ми обійшлися своїми силами. Допомога професіоналів не знадобилася.

Черговий світлофор засвітився червоним, і я постарався перевести подих і трохи заспокоїтися.

Злість поганий порадник, та й агентство не винне, що я вибрав у дружини не ту дівчину.

Нарешті загорілося зелене світло і я зміг продовжити шлях. Якщо вірити GPS, кілька поворотів і я на місці.

Агентство "Феєрія" розташовувалося не в бізнес-центрі, а в невеликій двоповерховій будівлі, більше схожій на пряниковий будиночок. Я кілька хвилин просто розглядав це диво, перед тим, як увійти.

Усередині все виявилося ще дивовижнішим, ніж зовні. Я, звичайно, не поціновувач архітектурних рішень, але навіть мені довелося визнати, що таке агентство просто так не забути.

На першому поверсі, здається, була філія феї або Санта-Клауса: всюди якісь інсталяції, арки з повітряних куль, якісь стенди з прикладами робіт.

Недалеко від мене, у кутку біля кулера з водою, мило розмовляли два аніматори в костюмах білок. Чи це бурундуки?

Я подивився на всі боки, не знаючи куди мені йти. Не до "білок" же? Але інших людей тут не було. Почекавши на місці, я все-таки вирішив дізнатися в пухнастиків-гігантів, як мені знайти їхнього директора, аж раптом звук дзвіночка змусив мене обернутися й подивитися на нового відвідувача.

- Кіра?

- Ілля?

Ми обидва були здивовані випадковою зустріччю. Гаразд парк, але агентство? Пам'ять послужливо підкинула спогад, як Аня обурювалася, що Кіра та її наречений відібрали в нас місце проведення весілля.

Значить, вони теж клієнти цієї "Феєрії". Але де ж наречений? Може Кіра, як і Аня, теж хоче зробити йому сюрприз?

І все ж таки я спробував визирнути у вікно, але воно було невеликим, до того ж огляду заважали декоративні віконниці та горщик із квітами, якими був прикрашений фасад будинку.

У поле зору не потрапляла парковка. Напевно, чоловік паркується. Навряд чи він довірив наречену таксисту. 

- Ти теж з приводу весілля

Кіра почервоніла і зам'ялася:

- Так, потрібно залагодити деякі деталі.

- Я теж.

Ми стояли один навпроти одного, а розмова якось не зав'язувалася. Мене все ще бентежило товариство "білок". Та й минулої нашої зустрічі я зловив себе на тому, що майже фліртую з дівчиною. Ні, звісно ж, я і не думав спокушати Кіру, якщо чесно, все якось само собою вийшло. Просто мені краще тримати дистанцію з нею. Зрештою, у неї скоро весілля, а в Києві повно вродливих дівчат, з якими я зможу підняти свою самооцінку і забути про зраду Ані.

Я не настільки покидьок, щоб втручатися в життя Кіри, хоч вона дуже симпатична мені. І не тільки зовні. Вона виявилася цікавою співрозмовницею. Мені б хотілося дізнатися її краще, тільки це все ні до чого.

- Ілля Мішин? Кіра Несарова?

До нас поспішала дівчина в строгому чорному костюмі. Нарешті нормальний працівник, а не дикий гризун!

- Вибачте за очікування. Анжеліка Генріхівна чекає на вас у своєму кабінеті. Ходімо!

Дівчина рішуче попрямувала до сходів, що ведуть на другий поверх. Кіра знизала плечима і пішла за нею. Мені нічого не залишалося, як наслідувати її приклад. 

Дивно, але на другому поверсі інтер'єр приємно потішив. Нормальний офіс: пастельні однотонні стіни, прикрашені якимись грамотами в рамках і фотографіями, кілька кабінетів у широкому коридорі і власне вотчина директора.

Нас швидко провели в приймальню і відчинили двері в кабінет.

- Анжело Генріхова, до вас прийшли Ілля Мішин і Кіра Несарова.

Темноволоса жінка середніх років радісно нам усміхнулася, швидко збираючи документи в папку:

- Прошу вас, проходьте. Чай? Кава?

Я розгубився. Чому нас приймають разом? 

- Напевно, сталася якась помилка. Ми з Іллею не пара, - Кіра озвучила мої думки.