47

Оля перегорнула сторінку, і знову сумно видихнула. Судячи з дат і вигляду аркушів, між листами і новим записом минуло чимало часу. І вже невідомо, як минули ті місяці в Лісабоні.

А шкода!
Вона погладила Беню і згадала, що, коли Ліда тільки надіслала їй архіви, то писала, що десь аркуші переплутані місцями, десь взагалі якісь, як вона висловилась, «ліві пожмакані папірці, але точно старовинні, перекладай». Окей, побачимо…

«Пан виїхав неочікувано, серед ночі, навіть не каретою – верхи. Я випадково почула, як він від'їжджав, бо тієї ночі мені було душно і снився поганий сон, і ще й Ежені крутилась в ліжку і постійно штовхала мене ліктем… тож я вийшла в двір. Стояла біля старої сосни, вдихаючи аромат хвої. І раптом почула кроки… я завжди впізнаю його ходу, ще задовго до того, як він наближається. Він ішов разом з Огюстом, вони щось пошепки перемовлялись.
І він поїхав… ми тільки здогадувалися, що сталося щось важливе… а через кілька днів пані звеліла пакувати речі і готуватись до дороги в Париж. 
Не буду довго писати про те, як їхали. Бо тепер ми тільки прибули… дім наче чужий. Завтра почнемо прибирати,  і я не знаю, коли знову зможу хоч щось написати.
В газетах щось пишуть про війну, про те, що Англія порушила якийсь договір.
Нічого не розумію, але за пана дуже страшно».

«Цілий тиждень спочинку не було, все прибирали, готувались до прийому. Я так надихалася пилу, що ввечері в горлі дерло, і досі трохи кашляю. Позавчора, як йшла на ринок, зустріла маленького Лемара, він зі мною заговорив, а я так хрипіла, коли відповідала йому. Він все розпитував, що зі мною, чи я не застудилась». 

«Мадемуазель Маргарита пише листи і відправляє терміновою поштою. А ще в неї постійно заплакані очі. Пані не сварить її, навпаки, дуже лагідно розпитувала її, що з нею, чи потрібно допомогти. Вона мовчала і тільки ще більше плакала. 
А Жанна з Маріеттою (це швея з дому д'Арвілів, теж заміжня, її чоловік колись в одному полку з П'єром служив, але вже давно вийшов у відставку і працює сторожем) щось шепотілися про мадемуазель Маргариту, коли пили на кухні молоко з медом. Я почула тільки «трави», «бабка» і «казала я їй, що той Анрі якийсь бідовий». Нічого не зрозуміла!
І взагалі, коли вони побачили мене на порозі, дивно переглянулись і замовкли.
Маріетта на мене гримнула, наче в своєму будинку: «Дитино, швиденько бери, що хотіла, і йди, це розмова не для незаміжніх дівчат!»
Я взяла те блюдце з печивом, по яке мене посилали, і побігла так, наче за мною хтось гнався».

«Дуже погано сплю… навіть коли багато роботи, і я повертаюсь до спальні, ледь піднімаючи ноги – і то сон не бере, довго лежу, дивлячись в темряву. Буває, заплющу очі, а в голові все одно думки. Придрімаю, а тільки почую хоч який звук, прокидаюсь. 
А коли є трохи часу, знов перечитую ту книгу, що пан подарував.
І щоразу, як у двір заїжджає карета або вершник, застигаю на місці, чекаю… потім прислухаюсь до розмов».

«Пані відпустила мадемуазель Маргариту відпочити, а Аннунціата сильно застудилась, так, що не може працювати, тому в будуарі прибирали ми з Катрін. Як там гарно! Катрін винесла ті троянди, що стояли день, і поставила в вази свіжі, з оранжереї. Я витерла пил, підмела, помила підлогу…
І все ж не втрималась! На столику лежав лист від пана, то поки Катрін ходила по свіжі троянди, я заглянула і прочитала.
Він пише, що живий і навіть не поранений, хоча був там, де небезпечніше за все. Що його величність йому усміхався як тоді, коли вони були зовсім юними, і сказав: «ти ідеш в саме пекло так безтурботно, як на бал». 
Пише, що скучив за Жозефіною і Констанс, і так переживає, що маленька Констанс за цей рік його майже не бачила.
Далі я не дочитала, бо почула кроки за дверима.
Це такий гріх, що я це зробила! І ще більший гріх буде, що я отцю Раулю на сповіді не зізнаюсь…».