42

«Сьогодні був бал. З самого ранку весь дім пахнув воском для підлоги, парфумами і свіжими квітами. Під кінець дня мадам Герен стало трохи зле, вона піднялася до своєї кімнати, і сказала – в усьому слухатися мадемуазель Маргариту. А та й дозволила: «дівчата, можете ховатися за дверима Жовтого залу, і подивитися на свято… тихенько, по черзі». Всі зраділи… Івонна сказала, щоб я стояла самою останньою, навіть після Терези. Бо імператор завітає, але не надовго. Їй хочеться побачити його хоч здалеку, щоб потім було що розповідати внукам. 
Я не образилась. Не думаю, що коли-небудь в мене буде сім'я, а тим більш внуки… то кому мені розповідати?
І звісно ж, я не казала їй, що подавала йому каву давно, ще коли він не був імператором. Та й тоді вона не знала, вона ж побила б мене, якби дізналась, що для такої честі обрали мене, а не її. 
Нічого, що я останньою підійшла дивитися. Зате бачила пана… він танцював з такою гарною дамою… а потім… інші пари вже вклонялися одна одній, а вона все не відпускала його руки.
Цікаво, хто вона?..».

«Луїза вийшла заміж!.. Пан дав їй двадцять золотих до посагу, а пані віддала світло-зелене плаття з вишитими фіалками. Мсьє Гельд, як побачив, навіть трохи заплакав. Сказав: «веду Лізхен до вінця, як принцесу». 
Вінчалися в церкві святого П'єра, щоб до нас ближче, і всі наші могли прийти. Хоча актори і їх рідня цю церкву не дуже люблять, кажуть, це більше для вельмишановного панства… але Теодор згодний на все, тільки б порадувати Луїзу. 
І він справді дуже милий. 
Мадам Сімон приготувала прощальний обід. Було смачно, та я майже не їла, бо мені було сумно. 
А вчора Луїза поїхала, і я в кімнаті сама. Ввечері було так тихо, що я мимоволі кілька разів оберталася на звук кроків у коридорі.
Та це ненадовго, нову дівчину вже шукають».

«Жанна і Базіль невдовзі теж одружаться! Хто б міг подумати… вона така мовчазна, більше дбає про інших, а ніколи про себе не скаже. От Базіль, у того… як мадам Герен каже: «ти йому слово, він у відповідь десять!». 
І на таку новину вона сказала: «Заговорив бідну дівчину! От хитрий. Але хоч добре, що вони обоє залишаться тут».
За вечерею довго говорили, кому ще хто подобається, і хто з дівчат скільки на посаг відклав. Мадам Сімон якраз різала пиріг, коли Івонна почала наді мною кепкувати: «Та хто цю мишу вподобає? Ну от хіба що малий Лемар доросте!». Я як почула, ледь ложку не впустила. Добре, що ніхто на мене не дивився.
Жанна її обірвала: «І чим погано? Його батьки такі хороші люди. А що на чотири роки молодший – то нічого…».

«Я навіть не розповідаю тітоньці Жюлі наші новини, бо знов почне питати. Боюсь, щоб не було мені так, як Сесіль. 
Хоча… тітонька сама повторює: «я тобі не мати, дбай про себе сама, тільки щоб люди мені очі не кололи!». То може, і не послухатись, якщо скаже, щоб ішла за старого?
Всі на кухні продовжують шепотітися, звідки буде нова служниця – місцева, чи пан скаже взяти землячку, чи пані своє постановить, щоб тільки з її країв. 
Жак пробурмотів, що нам вже Анунціати і Терези вистачає таких, з гонором».

«Ми всі не вгадали. Новенька, Ежені, родом з Марселя. Але її взяли, бо пан так сказав – вона дальня рідня якомусь сержанту, з яким він починав служити. Мадам Герен її одразу не злюбила, не знаю навіть, чому. Та я думаю, якось все буде. Тепер я вчу Ежені, як колись Луїза мене вчила». 

«Я вже довго не зможу взятися за олівець, бо ми їдемо з Парижу. На цілий рік, а то й більше, це вже як Бог дасть. Пана відправляють в Іспанію, а тоді і в Португалію. А якщо це надовго, то і їдемо всі-всі. 
Мені страшно! Неблизький світ. Навіть уявити не можу, як там буде. Кажуть, там все не так, як тут… інша мова, порядки… навіть хліб печуть по-іншому!
Андош Лемар попросив, щоб я йому писала. Мовив це так серйозно, що я тільки дивилася на нього. І не знала, що йому на це сказати. Спитала Жанну, чи можна. З одного боку, він ще дитина, і ми в сусідніх будинках служимо, нічого такого. Але ж що в тому домі можуть сказати? А раптом тітонька Жюлі розсердиться? 
Жанна подумала, а потім відповіла: 
- От що… щоб ми нікого не образили, я до тітоньки Лемар на днях ітиму, і тебе з собою візьму. Посидимо, за чашечкою молока з медом поговоримо, то наче вже по-сусідськи і можна буде написати пару рядків».

На цьому перший архів завершувався. Оля навіть хмикнула трохи ображено:
- Ну от, на самому цікавому! Що сьогодні за день такий? То молоко розлила, то Беня шматок ковбаси вкрав… тепер ще й це. 
Наче сезон серіалу на самому цікавому закінчився!
Ще пару тижнів тому це були просто «старі файли», тепер же… 
Але потім Оля згадала, що в папці ще кілька архівів, тобто історія продовжується.