9.

Цікаво, як це грати людськими почуттями? Як це казати слова ніжності, любові не відчуваючи цього? І що при цьому відчуває людина? Цікавість? Азарт? Захоплення реакцією іншої людини, яка сприймає це серйозно?
Цікаво, це від власної нікчемності, чи від нездатності насправді відчувати щось, чи від бажання просто бути в процесі подій, чи від  ейфорії від незвичайного експерименту, в якому ти відчуваєш себе "ляльководом", а об'єкта свого досліду - "маріонеткою"...???!!!
Що рухає такими людьми, чим вони керуються? Як стають на такий шлях? Як наважуються? Чи мучить їх потім совість, і чи взагалі є взагалі у них таке поняття? Чи це потреба їхнього "его"? Чи це їх "вищість" над іншими, які "відчувають", чи навпаки їх "прокляття" - не відчувати нічого...???
Як це?
Мені цікаво це тому, що я, як той герой "Матриці" прокинулась, усвідомила, нарешті, яким є світ, в якому я живу... До мене прийшло "прозріння", але ще не прийшло "розуміння": як, чому і навіщо...?
Я дуже довго "спала", була "сліпою", "глухою", але не "німою"... Я надто щира і відкрита для цього світу. Іноді це в мені шокує інших людей... Деякі цим захоплюються, деякі цього бояться, деякі говорять, що хотіли б так, але не можуть собі цього дозволити... Це ніби бути беззахисним і відкритим, але сподіватися, що навколо всі добрі і ніхто не завдасть тобі шкоди... Причетність до таких захоплює, коли вони "на вершині", а коли вони вони "падають" чи вже "внизу", то від них розбігаються, як пацюки з тонучого корабля...
Раніше я думала, що усі такі, як я...Що, сказавши щось, люди є господарями своїх слів, підтверджують це вчинками, є вірними своєму слову...Я дуже довго "спала"... І жорстоко за це поплатилася і не раз...
Такою була ціна мого "пробудження" чи то "прозріння"...
Тепер я це бачу і відчуваю: нещирість, брехливість, вдавання... Але все одно ще потрапляю в тенета особливо умілих "ляльководів", до кінця не вірячи, що можна так... Так як вони...
І я ловлю себе на думці, що теж хотіла б спробувати отак, як вони, уміло і неперевершено, керувати якоюсь маріонеткою і спостерігати...
Цікаво, в такий момент вони відчувають себе "богами" - вершителями людських доль - "всемогутніми"???!!!
Але я так не зможу... Чи зможу???!!!
Ні, мабуть, бо я знаю, як це боляче усвідомлювати, що ти була іграшкою в чужих руках, об'єктом дослідження, частиною експерименту, засобом досягнення ейфорії від власної величі. І коли мети було досягнуто - гра скінчилася, і тебе, як непотріб, було викинуто на звалище...
Чи можливо ці "боги-експериментатори" - це теж колишні "ляльки" зі звалища - в минулому нещасні і зневажені, - які втратили усі свої людські почуття від нелюдського болю, і просто мстяться тепер іншим за те, що з ними свого часу вчинили???!!!
Тоді у мене все ще попереду??? Просто я ще не подолала той "поріг болю" після якого втрачають усе людське...???!!!
Р.S. З якої ж ви категорії, мої мучителі, "мої ляльководи"? Пожаліти мені вас, чи зневажати?