Вступ

Осінній день, осінній день, осінній день!

Осипається пожовклий тихий цвіт...

Осінній день! Осінній день! Осінній день!

О серце, рунь у золотий твій світ!

(с) Павло Тичина

Осінній Трускавець пахнув вологою хвойною свіжістю, кавою з кардамоном і ранковою мжичкою, що осідала на будинках у центрі курорту. У міжсезоння місто звільнялося від натовпу відпочивальників, повертаючи собі справжню, трохи меланхолійну камерність. На тихій вуличці неподалік бювету ховалася «Книжкова гавань» Марічки — крихітний простір із полицями букіністики та ароматом свіжемолотої арабіки.

Але за кілька кілометрів звідти, вже ближче до Борислава, де курортна охайність поступалася місцем облупленим парканам і старим нафтовим вишкам удалині, панувала зовсім інша реальність.

У занедбаному будинку на Бориславській Наталя знала: рахунок іде на дні. Уже другий тиждень, як Олександр забрав її документи, замкнув двері ззовні й переконував усіх, що вона важко хвора й потребує повного спокою. Телефон давно лежав у його сейфі.

У кімнаті не було паперу — лише коробка старих книг, які спадкоємці знайшли на горищі, готуючи дім до продажу. Руки трохи тремтіли, коли Наталя витягла з кишені звичайний м'який олівець і в тьмяному вечірньому світлі почала вписувати слова між тісними рядками старовинного видання 1912 року — глибоко всередині, на сторінках із описами старих підвалів, де жоден побіжний погляд не затримається:

«Вул. Бориславська, буд. 8, другий поверх, двері не замикають ззовні, але ключ у нього. Передайте комусь».

Вона писала обережно, ледь натискаючи, — надто чіткий слід міг привернути увагу, якби Олександр раптом вирішив переглянути коробку перед тим, як віддати її на винос. Вона міркувала прагматично, наскільки це взагалі можливо в її стані: спадкоємці та оптові скупники книжок точно не помітять її записок, бо їм байдуже до змісту. Але книги згодом повезуть у букіністичний чи комісійний магазин. А там власниця, перш ніж прийняти товар на продаж, завжди переглядає видання, відсіюючи те, що у жахливому стані. Отже, книга має бути охайною, щоб її не викинули, і водночас достатньо цікавою, аби її придбав уважний читач.

Знизу почулися кроки. Наталя швидко засунула олівець назад у кишеню й закрила книгу. Це був її єдиний шанс — і часу перевіряти, чи спрацює задум, у неї більше не буде.