Розділ 11. Пауза між ударами серця

Пробудження було вельми в’язким, наче виринання з густого болота. Я повернула голову, Елліс вже зникла, а на її спальнику залишився тільки вм'ятий слід. Я потягнулася, кожен м'яз відгукувався ниючим болем після ночі на жорсткій землі, тіло видавалося чужим, незграбним, ніби хтось уночі переставив мені всі кістки.

Нічні спогади обрушилися лавиною: Брайан у моєму наметі, його прохання поцілуватися, і ця нестерпна, неможлива близькість до нього.

Як же мені хотілося більшого…

Я заплющила очі, намагаючись прогнати ці думки, але вони чіплялися, не відпускали – пам'ять про його запах, про тепло його тіла поруч, про те, як він дивився на мене в у темному наметі.

А потім він… просто взяв і заснув.

Я з силою провела долонями по обличчю, змушуючи себе повернутися в нормальний стан. У нього є Крісті – це єдиний факт, який зараз мав значення. Вкотре повторювався той самий старий сценарій. Знову його дівчина між нами.

Зі сторони, де вчора було багаття вже долинали уривки розмов і металевий стукіт туристичного посуду. Виходити назовні не було жодного бажання, бо доведеться зіткнутися з наслідками вчорашнього дня: ігнорувати Макса, терпіти бездоганність Крісті й якось дивитися на Брайана, чиї очі розкривали зсередини всі мої старі незагоєні рани.

Я зітхнула і сіла, відчуваючи, як усередині все скручується в тугий вузол. Потерла очі, дістала з рюкзака чисту сукню, коротку, білу, тенісного крою, яку спеціально взяла на другий день. Швидко стягнула футболку, в якій спала, і переодяглася, пальцями розплутала волосся, вийшло, мабуть, так собі, але дзеркала й щітки для волосся під рукою не було.

– Сандро! – Елліс вдарила долонею по брезенту намету знадвору. – Підйом! Барт приготував нам сніданок, дуже непоганий

Їжа була останнім пунктом у моєму списку бажань.

– Іду, – я розстебнула блискавку й вибралася назовні. 

Ранкове сонце різко вдарило в очі. Озеро виглядало як ідеально відретушована фотографія, і вся ця краса абсолютно не поєднувалася з моїм внутрішнім станом.

Компанія вже зібралася біля вчорашнього вогнища, Барт роздавав пластикові тарілки, Елліс і Джейсон їх приймали, а Емілі діставала воду з пакета.

Я ризикнула озирнутися, шукаючи і водночас боячись знайти знайомий силует. Брайан стояв ліворуч від табору, біля великого дерева на самому краю води, спиною до всіх, з притиснутим до вуха телефоном і ледь напруженими плечима.

Макса ніде не було видно, і я відчула гостре полегшення.

– Ми вже думали, ти вирішила проспати сніданок, – вигукнула Елліс.

– Котра зараз година? – я сіла поруч біля неї, закриваючи обличчя від сонця долонею.

– Майже одинадцята, – Емілі простягнула термос. – Кава ще гаряча.

Я мовчки кивнула, старанно дивлячись під ноги, відзначаючи кожен камінчик, корінець, тріщинку в сухій землі, аби тільки не дивитися туди, де стояв Брайан. Але проти власної волі між нами тяглися невидимі нитки, і я відчувала його тіло, ніби воно було продовженням мого.

– А де… – почала я, роблячи ковток обпікаючої кави й боячись закінчити запитання, але Барт мене випередив.

– Макс поїхав, – Барт простягнув мені порцію омлету, дивлячись кудись убік. – Скупався в озері, закинув речі в багажник і звалив хвилин п'ять тому. Навіть не дочекався, поки нормально протверезіє.

Я забрала тарілку.

– Заберу тебе у свою машину, – Елліс налила собі кави.

Їжа на пластику виглядала дуже смачно. Барт дійсно постарався з цим сиром і травами, але я просто тримала тарілку на колінах, не роблячи спроб узяти виделку.

Раптом я почула, як хтось прокашлявся за моєю спиною, і тіло миттєво відреагувало, натягнувши кожен нерв.

– Доброго ранку, – Брайан сказав це просто мені на вухо, опинившись прямо за моїм плечем. Від його вологого волосся повіяло холодом озерної води.

Я змусила себе повернути голову, зберігаючи нейтральний вираз. Брайан дивився на мене пильно, глибоко, всередині все вкотре стиснулося.

– Привіт, – я зробила довгий ковток кави.

Брайан переступив через колоду і сів поруч, його рука відразу торкнулася моєї. Це не було випадковістю. Запах його гелю для душу змішався з вогкістю, миттєво обнуляючи всі мої ранкові спроби відсторонитися.

– Як спалося? – він вимовив це тихо, відрізаючи нас від решти компанії.

– Нормально, – я дивилася прямо на залишки омлету у своїй тарілці. – А тобі?

– Теж.

Зависла пауза. Він дивився кудись у бік лісу, і між нами виникло щось липке, як павутина.

– Привіт, мої найкращі! – голос Крісті розірвав все на дрібні скривавлені шматочки.

Вона бігла стежиною, як якась олімпійська богиня фітнесу, у короткому топі зеленого кольору і шортах, навіть не спітніла, волосся в ідеальному хвості, шкіра світилася здоров'ям і, ймовірно, якимось еко-кремом, а на обличчі не читалося жодних ознак втоми після пробіжки.

Брайан не змінив пози, він просто повернув голову і спокійно усміхнувся.

Крісті підбігла до колоди, закинула руки йому на шию і всім тілом навалилася на нього. Під час цього руху її коліно жорстко вдарило мене в ногу.

– Ой! – вона кинула короткий погляд у мій бік, розтягуючи губи у ввічливій усмішці.

Я миттєво піднялася і пересіла ближче до Елліс.

– Ти весь мокрий, – Крісті влаштувалася на його колінах. 

– Угу, – промимрив Брайан, обіймаючи її за талію з виглядом людини, що, видно, звикла до таких ранкових енергійних наскоків.

Я взялася методично пережовувати залишки омлету, який за смаковими якостями тепер нагадував теплий картон із присмаком розчарування в житті.

– Знаєте що, хлопці! – Крісті зіскочила з Брайана і плеснула в долоні. – Давайте всі до мене! У нас чималий басейн, і мама обіцяла нагодувати нас як слід. Її до вечора не буде, тож увесь будинок наш.

– Звучить непогано, – Емілі закрила багажник своєї машини.

– Тоді згортаємо табір? – Джейсон подивився на намети.