4

Звичний шум всередині відновився, як тільки зупинка була позаду, ніби нічого і не сталося. Бо ж насправді так це і було. Страшним гулом машина несла їх усіх повз повороти і перехрестя стомленого, очима своїх жителів, міста. Його заціпенілий погляд зникав із наближенням машини до потрібної йому зупинки.

• Шкода його, — він повернувся до пасажирів. — Шкода і їх усіх.

Тролейбус під’їхав до останньої для нього зупинки. Замерзлий палець натиснув на кнопку, залізні двері знову загарчали. Його руки сховалися в кишені, відчувши різкий холод. Потупивши голову, він поквапно попрямував до переходу. Прилаштувався до натовпу, підняв голову. Червоне світло, а поруч банер з пропозицією вступу до чергової бригади. Голова різко стала важкою, погляд утупився на взуття перехожого збоку.

Перейшовши дорогу і не звертаючи, він попрямував до широкої відкритої арки. Ноги добре знали маршрут і несли його самі по собі. Де-не-де чулися веселі вигуки дітей, їхні безтурботні ігри із снігом.

Почувся плюскіт води, його ноги зупинилися. Уже легко він підняв голову із задуми і миттєво примружився. Яскраве зимове сонце сліпило своїм промінням, білий сніг у парі з ним відбивав його промені своєю білою пилиною. Прямо посеред парку розкинулася широка річка. Її води повільно текли, тут і там змиваючи намерзлі крижини. Сонячні зайчики заполонили поверхню вщент.

Зовсім поруч із водою, на замерзлому піску, спиною до нього стояла Вона. Десь посеред холодного міста зблиснула нова усмішка.