29. Віка. Несподіваний гість

Він нічого не розумів… Я сподівалась, що зрозуміє, але ні. Дива не сталося. Я пройшла до вітальні і подивилася на накритий стіл, якось було дивно, немов усе це відбувалося уві сні. Ніби зараз я прокинуся і Ян буде, як завжди, лежати поруч, і я підсунуся до нього ближче і скажу: “Уяви, який мені дурний сон наснився, немов ти покинув мене і пішов до своєї клієнтки”. А він усміхнеться і порадить: “Скажи: “Куди ніч — туди й сон…”

Але це був не сон, він дійсно пішов. У передпокої на вішаку залишилася висіти його спортивна куртка — мабуть, забув забрати. Я взяла її і накинула собі на плечі. Мені хотілося, щоб хоч якась частинка його залишилася зі мною. 

Пройшла до крісла і сіла. Поруч на столику лежав мій телефон. Я автоматично розблокувала його і зайшла в месенджер. Перше, що мені кинулося в очі, це було наше листування з Арсеном. 

“Від мене пішов Ян”, — написала я йому, без усяких передмов і привітань. Мені було зараз надто боляче, щоб вдавати, що всі ці світські умовності грають хоч якусь роль…

“Знаю, пішов трахати мою дружину, яка теж пішла від мене :)” — відповів він в зовсім невластивому йому стилі.

“З вами все добре?” — запитала я, щільніше закутуючись у Янову куртку. 

“Ні. А з тобою?” — одразу написав Арсеній, написав вже без смайликів.

“Досі не можу в це повірити, —  відповіла я. — От збиралася сьогодні зробити йому сюрприз, приготувала вечерю, а сюрприз зробив мені він. І я тепер сиджу як дурна у цій сукні, і навіть напитися не можу…”

“А ти все одно напийся! Яка вже різниця… ти хоч і вся така правильна дівчинка… Інколи можна.”

Я зітхнула.

 “Якби ж це чимось могло допомогти… А так завтра буде те ж саме, що й сьогодні плюс головний біль…”

“Здається, я ключі загубив, от блін…. Треба написати їй щоб лишила свої. То моя квартира”

“А ви де зараз?” — я здивувалася. Думала, що він пише з дому, адже був уже вечір. 

“Бухаю в барі один, як останній лузер. Тепер ще й додому фіг коли потраплю. Ну, я просив звільнити квартиру до восьмої ранку”

“То ви всю ніч хочете сидіти в барі? Він же зачиниться опівночі?”

“Це тобі не карета попелюшки, до четвертої можна бухати. :) Правда, печінка заздалегідь не схвалює моє вольове рішення.”

“Якщо хочете, можете переночувати в мене, у нас дві кімнати”, — несподівано для самої себе написала я. Мабуть, мені зараз так не хотілося залишати наодинці зі своїми думками, що я була ладна запросити в гості малознайомого п’яного чоловіка…

“А що, я приїду! Я тепер вільний чоловік, хай і все ще одружений!”

Я вже й була не рада, що запропонувала, але відмовлятися теж було незручно. Та й подумала, що якщо його виставлять о четвертій з бару, то він може бути геть п’яним і потрапити в якусь халепу. Хай краще трохи прийде до тями у мене, вип’є кави, а завтра вже їде додому.

“Напиши адресу, я зараз і приїду, а то ще й мобіла сяде” — написав він ще одне повідомлення навздогін.

“Добре, приїздіть, “ — я написала свою адресу. Руки чомусь тремтіли, мабуть від хвилювання, так що я ледве потрапляла на потрібні літери. 

“Викликав таксі,” — коротко відповів він.

Я написала ще код домофону, хоча хтозна, чи він потрапить на ті кнопки? Ну якщо що, подзвонить, якщо телефон не розрядиться. Чи вийти його зустріти? Чомусь я стала сильно хвилюватися…

Пішла до своєї спальні і перевдягнулася, зняла “сексі”-сукню, яку одягнула для Яна. А то ще Арсен подумає, що збираюся його спокусити. Натомість одягнула домашній трикотажний костюм, і замість туфлів на підборах взула звичайні капці. Правда, макіяж змивати не стала. Добре, що туш була водостійка, і від моїх сліз не постраждала…

Страви на столі вже встигли охолоти, і я понесла їх на кухню і розігріла. Якраз коли все розставила заново у вітальні, в двері подзвонили. 

Я відчинила двері і побачила Арсена. 

 — Заходьте, — посторонилася, пропускаючи його до квартири. 

Він пройшов досередини, а потім подивився на мене якимось дивним поглядом. Зробив крок уперед, я ж інстинктивно відступила назад… Вле він зробив ще один крок, а коли я спробувала ступити далі, то вперлась спиною у стінку.

Він підійшов ще ближче, дивився прямо в очі, не відводив погляду, а потім торкнувся долонею моєї щоки.

Я відчула, що червонію під його прискіпливим поглядом. Обернулася в бік вітальні, збираючись сказати, щоб заходив і сідав за стіл, але він обережно повернув мою голову до себе за підборіддя. 

І перш ніж я встигла відкрити рота і щось сказати, він подався вперед і торкнувся губами моїх губ…