8. Кажуть – а Хубал краще знає

Кажуть – а Хубал краще знає – у давнину жив на верхніх землях катан Шамс ад-Дін, і була у нього дочка Сабіра. І була вона гарна, висока на зріст, струнка і пропорційна, з сяючим лобом і рум'яним обличчям, з очима, що нагадують вигини арок переходів і чорними бровами. І жодного разу, відколи дівчина навчилася ходити, ступні Сабіри не торкалися покриття. І мала вона руки довгі, як водяні труби, і щоки бліді, як світло ламп, і плаский живіт, а також пупок, що вміщав рівно унцію мінеральної олії.

І ось в один із днів, після ранкової молитви, Сабіра увійшла до покоїв катана Шамс ад-Діна, і були її ноші з дорогого світлого пластику, того, що йде на виготовлення чотиридіркових ґудзиків, і настільки він був чистий та незамутнений, що не було на ношах жодної темної плями. І несли ті ноші могутні кіклопи глибинних земель по двоє з кожного боку.

– Ох, татусю, – сказала Сабіра, зробивши належний ритуал вітання та поваги, – не далі, як сьогодні вночі наснилося мені, ніби йду я по занедбаних землях. Іду без слуг і ногами, і так страшно мені, що душа ось-ось готова покинути тіло і не повернутися назад. Аж раптом, не знати звідки, стрибає на мене червоний джин, простягає свої худі руки, і душить, скрипучи і верещачи. І ось, коли вирішила я, що відміряний термін у цьому світі виявився коротшим за очікуваний, коли губи вже готові були вимовити останню молитву, раптово ... – Сабіра піднесла до носа руку з надушеною хусткою, білою, як її щоки, щоб відновити стан духу і стримати стискання у грудях, так розхвилював її переказ подій ночі.

– Благаю, заклинаю всім, що святе, доню моя, не мовчи! – вигукнув катан Шамс ад-Дін і дав знак, щоб служниця-чесальниця, навчена цьому мистецтву, з нігтями не довгими і не короткими, а саме потрібного розміру, перейшла від правої ступні катана до лівої.

– Раптом я прокинулася, татусю, – сказала Сабіра, опустивши очі. – А, прокинувшись, тієї ж миті послала за ворожкою-віщуном, щоб сліпий жрець розтлумачив мій сон.

– Воістину, це мудре рішення, доню моя, – відповів катан, піднімаючи п'яту і дозволяючи чесальниці дістати з усіх боків. – І що ж сказав тобі ворожка-віщун, як витлумачив твоє сновидіння?

– Ох, татусю, – за знаком дівчини, невільники присунули її ноші до лежанки катана, з того ж білого пластику, але обтягнутого спереду і ззаду оксамитом, а з боків інкрустованого найтоншими смужками дорогоцінного дерева. – Ох, татусю, – коли всі приготування було закінчено, вимовила дівчина, і навіть змахнула руками, тонкими руками мешканки верхніх земель. – Жрець пана нашого Хубала Милостивого так витлумачив мій сон. Занедбані землі, це життя, що я вела досі, повне веселощів, ледарства і далеке від духовного вдосконалення. Джин – це гріхи, які тягарем лежать на моїй душі, і давитимуть у день останньої молитви. І, щоб позбутися гріхів, я повинна здійснити паломництво в священну Рубку, і там постати перед грізними очима Пана Світу, а він вирішить мою долю.

– Доню моя, – за знаком правителя, служниця почала чухати обидві п'яти відразу, двома руками, – чи відомо тобі, що шлях до священної Рубки лежить через середні землі, в яких мешкають люди походження далекого від шляхетного а зріст яких набагато менше належного, через нижні землі брудні мешканці яких ледь виростають до двох третин дорослої людини, через найнижчі – глибинні землі, де мешкають лише карлики-кіклопи…

– Знаю, татусю…

– Не перебивай! Через занедбані сектори, в яких невідомо хто живе, але в тому, що він низькорослий, підступний і злий немає жодного сумніву. А, крім перерахованого, є ще мариди, чиє дихання – сірка, а вигляд вганяє в заціпеніння будь-кого, хто кине на них хоч один, швидкоплинний, як помах вій погляд. А ще гулі, розбійники і дикі, і ті, й інші давно втратили людську подобу, але не апетит і бажання розмножуватися. Підступні джини.

– Джини вже скоро двадцять гоциклів, як не нападають на людей, – змогла вставити Сабіра, але катан не слухав її, зайнятий перерахуванням жахів нижчих земель.

– І з кожним кроком, як ти спускатимешся, о доню моя, твоя вага, або як кажуть учені жреці – маса, буде рости, поки не дійде до таких меж, що ти будеш не в змозі не тільки стояти, а навіть лежати, а кожен вдих стане схожий на тортури. І, після всього перерахованого, ти ще хочеш здійснити паломництво, доню моя?

Перед тим, як відповісти, Сабіра опустила очі, як личить доброчесній донці і притиснула руки до грудей.

– Гріхи, гріхи, батюшка, тиснуть на мене, ускладнюючи не тільки дихання, а й саме існування. І є лише один спосіб зняти з себе їхній тягар – постати перед Паном Світу, перед тим, хто милостивіший за найсердечніших матерів і суворіший за найсуворіших батьків. Хто створив землі і розділив їх, але залишив переходи, щоб люди могли подорожувати від однієї до іншої, хто створив людей і кіклопів, і гулів, і джинів.

– Досить, – за знаком катана, чесальниця припинила своє заняття і одягла на рожеві, як у немовляти ступні Шамс ад-Діна товсті шкарпетки із зображеннями стародавнього символу мудрості – оленя. – Які гріхи у твоєму віці можуть бути, доню моя.

– Двічі я пропустила ранкову молитву, – опустивши очі й почервонівши від неймовірного сорому вимовила Сабіра.

– Це не гріх, я теж іноді...

– І тричі вечірню.

– Ну, це вже гірше, але все одно, я думаю Хубал Милостивий.

– А ще куштувала солодощі понад всякої міри ...

– Молодості властива любов до ласого, та й зрілості.

– А ще заборонені речовини, які дарують легкість тілу та змушують твій розум відлітати за межі світу.

– Гм.

– А ще я вдавалася тілесним втіхам із молодиками зі свого оточення.

– Е-е…

– І зі старими, і зі слугами, і служницями, і з карликами-кіклопами, а іноді з декількома відразу, і мені це подобалося надзвичайно, особливо, коли вони проникали в мене одночасно з кількох сторін…

– Я зрозумів, зрозумів, доню моя! – вигукнув катан, обличчя якого набуло кольору його малинових шальвар. – Ти переконала мене, здійсняй свою прощу.