Глава 16

Пафосу тут... - була перша думка Ярослави. - золотих унітазів не вистачає. Хоча, може і є, хто зна.
Коли представники "Ластівочки" вийшли з челнока в здоровезний ангар, їх вже чекали. Десяток людей та іншопланетян з великою кількістю різноманітної зброї.
При погляді на них Ярослава відчула, як  з'являється шкодний настрій. А спина сама по собі вирівнюється, наче у балерини. 
Єльтіар шагав поруч мовчки. За ними парою йшли Джуєл та Оліс. І ще з п'яток озброєних людей позаду.
Не менш розкішним було приміщення для прийому гостей. Посеред нього на великому м'якому кріслі сидів, як зрозуміла Ярослава, містер Лі. Поруч з магнатом мухой вився Денієл, якому спокійно не сиділося.
І до цього ще з десяток охоронців зі зброєю. 
Але кают-компанія була настільки велика,  що натовпу все одно не створилося.
Містер Лі мовчав, даючи зрозуміти, хто тут господар. Ярослава гру прийняла, та почала встановлювати свій ноутбук. Це виглядало епічно - просто в повітрі на зручній висоті завис гаджет, який командир Понирко виставляла, як їй було треба. 
Практично одночасно те ж саме почав робити Єльтіар зі своїм ноутом.
Охоронці витрищілись на видовище, викликавши посмішки на обличчях Оліс та Джуєл. Навіть містер Лі не відводив погляду від дивного процесу.
- Село не сапане, не асфальтоване, - сказала Ярослава, ні до кого конкретно не звертаючись, коли встановила ноутбук. 
Почувши це, магнат хитнув головою, зображуючи вітання, та промовив:
- Отже, це ви Слава Нирко, яка написала мені листа з погрозами? 
- Командир Нирко,  - виправила Ярослава. - І не лист з погрозами, а попередження. Ваші дії я відношу до потенційно небезпечних для наших родичів.
Поки Ярослава штовхала промову, Єльтіар працював з ноутбуком, швидко набираючи текст та вводячі дані. Було тільки чутно сухий тріск клавіатури.
- Мій син мало не став інвалідом через агресивні дії ваших.... - містер Лі затнувся, бо не розумів, до якої категорії віднести Джуєл та Оліс. 
- Ваш син відхопив люлей за свою хамську поведінку по відношенню до дівчат, - відбила командир Понирко. - І мало, я б ще додала, бо він розуміє тільки мову звіздюлей.
- В моєму домі, у власній кімнаті, де ви є у якості гостя. Небажаного, до речі. І ви маєте наглість таке казати господарю?
- Батьку, дозволь мені розібратися, - встряв Денієл.
- Розбиратєль мамкін, - пирхнула Ярослава. 
- Якщо ви прийшли сюди для того, щоб насміхатися, запевняю, ви дуже скоро про це пожалкуєте, - містер Лі роздратувався не на жарт. Так його вже давно не булили.

- Нє, нє, - командир Понирко повернулась до свого ноутбуку. -  Я тут для того, щоб порозмовляти про банкі. Не ті, що трилітрові. А в яких грошики лежать. Цифрові, - одночасно зі словами пільці Ярослави порхали по клавіатурі, відкриваючи вкладки. 
- Ще трішечки, - подумки молила дівчина. - Хвилинку, і вони забудуть про помсту, а будуть думати виключно про свої шкури.
Але Денієл вирішив, що досить чекати. Він підскочив до Оліс, та без жодного слова вдарив дівчину по обличчю. З такою силою,  що вона  не втрималась на місті, відступивши від удару на крок назад. Голова Оліс мотнулась вліво, але це був тільки початок. Майже без паузи негідник наніс ще один удар - вже з іншого боку. 
Дезоріентована Оліс закрила руками обличчя, рятуючись від можливих наступних загроз. І тут охоронець, який стояв позаду, вирішив вислужитися перед господарем. Він розмахнувся, та прикладом своєї зброї поцілив у спину дівчині, влучивши чітко між лопатками.
Оліс рухнула на килим, як підкошена, мабуть втративши свідомість.
Містер Лі при цьому дивився прямо в обличчя Ярослави, усім своїм виглядом виражаючи задоволення. 
Єльтіар не відривався від клавіатури, але дівчина бачила, наскільки навігатор був близький до того, щоб переключитись у режим "лють"
- "Тримайся, Єльтіаре, - подумки вмовляла Ярослава. - Ми починаємо"
- Так от, - продовжила командир Понирко, наче нічого не відбулося, - Каспіський банк, звучить дивно, особливо якщо є логопедичні проблеми. Кажуть, нормальний такий заклад, надійний. 
Почувши  назву банка містер Лі підняв бров, нагадавши Ярославі ще один мем.
- Подивимось-подивимось, - продовжила командир Понирко. - Дійсно, назві відповідає, дірявий, як його закінчення. 
Вже і Денієл, і його батько втупили в екран, на який була виведена інформація про стан рахунку депозитора.
- Непогана така циферка, - неслась далі Ярослава. - Мені стільки не потрібно, але ж гарно як, правда?
- Ви... ви зараз... - прохрипів магнат.
- Зараз-зараз, - піддразнила командир Понирко. - Зараз все виправимо. Потому что нельзя - і проспівала - о-о-о!
Джуєл, не дивлячись на те, що біля неї на підлозі лежала непритомна подруга також посміхнулась.
Денієл, який все ще стояв поруч, розвернувся, маючи бажання підійти до батька ближче. І Джуєл не впустила момент. Вона різко присіла, виставляючи одну ногу вперед, і через цю перешкоду Денієл, який починав рух, затнувся, та ляпнувся на підлогу. Прямо на обидві сідниці, а, головне, забивши копчик. 
Синочка заволав дурним голосом, йому раптом стало не до грошових справ.
Але другий охоронець, чатувавший позаду Джуєл, вдарив дівчину прикладом по голові. На білому волоссі одразу з'явилась червона пляма.

- Мені тут киця на хвості принесла, - яким чином Ярослава втрималась від того, щоб кинутись до дівчат, вона і сама не розуміла. - Що приют "4 Лапи та Хвіст" дуже потребує допомоги. Не можна ж відмовити безпритульним тваринкам? Ось і я вважаю, що не можна. Тому ми робимо "раз". І  маємо нульовий баланс по карті! Але киці та песелі врятовані.
Містер Лі почервонів так, наче в нього був передінфарктний стан. 
- Мої гроші... - прохрипів він, - як?
- Це, мабуть, фокус, - спробував втішити батька Денієл.
- Звісно, фокус, - погодилась Ярослава. - А я вам зараз ще крутіший покажу.
Дівчина відкрила наступну вкладку.
- Лоло'нелл ... далі читати не буду, бо язика зламаю. Знайомий персонаж? - Ярослава тицнула кнопочку нарочито одним мізинчиком. 
Магнат, Денієл, та всі присутні наче скам'яніли. 
- Ми робимо "два", і, дивіться, яке диво. Мільйони хутко зникли у невідомому напрямку, - командир Понирко посміхнулась. - Не банкі у вас, а шарашкіни контори. Зберігайте свої космічні доляри краще у вигляді закруток. Ціліше будуть. 
- Пристреліть її, - не своїм голосом заволав містер Лі. - інакше дівка вкраде всі гроші.
- Ну, ну - Ярослава відстрибнула від ноутбука, одночасно показуючи порожні долоні. - Ці руки нічого не крали. Дивіться, там ще один кандидат намалювався.
Побачивши наступне ім'я на екрані, магнат став білим аж до синього. А сума на рахунку була просто космічною. 
З десяток охоронців навели зброю, - хто на ноутбук, деякі на Ярославу,  один навіть зметикував поцілити в Єльтіара.
- Ви це серйозно? - з презирством спитала дівчина. - Процес йде не завдяки тому, що я або мій помічник натискаємо кнопки. І не через цей гаджет, звісно. Він лише відображає те, що відбувається дуже далеко звідси. 
На екрані знов виник нульовий баланс. 
А ще ми можемо так, - Ярослава підійшла до першого охоронця, який вдарив Оліс. - Діего Альварес, - прочитала вона. І луснула пальцями. 
- Хто такий  Діего Альварес?  Х.з,  його немає в системі. Чіп не працює, горе то яке.
Охоронець заметушився, кинув погляд на господаря. І зрозумів, що допомоги не буде.