7 Глава Знову він!

Зайшовши у кабінет економіки, я сіла поруч з Моллі. 
-Ти чому втекла? Я гукала тобі, але потім вирішила дати трохи часу побути самій. Ти як? 
-Дякую Моллі, добре. -стараюсь посміхнутись я. В цей момент до кабінету заходить викладач.
-Доброго дня, шановний перший курс. Радий вас вітати на уроці економіки. Я містер Браун. Розпочнімо...
Цілих дві години я не промовила і слова, все записувала й записувала в зошит усе що говорив викладач. Коли пролунав дзвінок пішла з Моллі до іншого кабінету на слідуючу пару. Зараз у нас мав бути урок технології. Цього разу прийшла викладачка років 45-50. Як я зрозуміла-вона не змушує нас вчити технологію і взагалі вважає цей предмет непотрібним, представилась як місіс Міллер. Знову ж таки настрій у мене був нижче плінтуса. Я все записувала й записувала в зошит конспекти, аби відволіктись від шушукань за спиною. Моллі, розуміючи що не варто мене зачіпати, мовчала та була поруч. За що я їй дуже вдячна. Після другої пари ми пішли до їдальні. 
Можливо, стрес так діяв на мене, але я взяла картоплю-фрі, гамбургер та повну гору кетчупа. Мені здається, що я готова слона з‘їсти. Моллі все ще обирала їжу тому я сіла сама. Але як тільки я прийнялась за картоплю до мене почала підходити Аманда. Сівши навпроти вона пихато почала усміхатись. 
-Що? - роздратовано запитую я. 
-Привітики кривава Мері. Ти знаєш, що ти користуєшся популярністю у нашому універі? Всі лише й говорять про тебе. - усміхається Аманда
-Навіщо прийшла? 
-Розказати правду! 
-І яка ж вона-правда? -відставляю їжу в бік й уважно дивлюсь на цю потвору. Хоча не така вона вже й потвора. 
Вона вмикає телефон і каже:
-У нас є університетська група. Всі обломи студентів викладають туди. Хто адмін-невідомо. Але там 1 мільйон підписників. І ти, на щастя, потрапила туди. - вона повертає до мене екран телефона і я бачу як сиджу біля кімнати вся у червоній фарбі. А нижче надпис: «Криваву Мері спустили з небес на землю» сльози капають на руки, скочуються по шиї, а Аманда продовжує  сипати сіль на рану.
-Знаєш хто причепив відро з фарбою до твоїх дверей. -я мовчу, але підіймаю на неї свої заплакані очі. Наче тільки цього й добивавшись, вона продовжила. -Фол. Він так хотів помститись за ту гонку, та ще й за твій гострий язик, вирішив провчити тебе. Він попереджав, казав що між вами війна. Ти не вірила? Дамерно...
Раптом двері з гучним ударом відчиняються. Фол шукає поглядом мене та Аманду, як тільки знайшов починає швидко наближатись. 
-Ремі, що з тобою? -шоковано вимовляє Моллі з тацею їжі. 
-Ремі, я бачив відео але... - не даю йому закінчити. Беру тацю з своєю їжею, різко встаю та б‘ю по лиці. Таця з гучним дзвоном падає на землю, моя гора кетчупа гарно капає з його волосся на підлогу. Якби не образа на цей вчинок, я б сказала, що з кетчупом на лиці йому набагато краще ніж з пудрою. Та замість цього я розвертаюсь та вибігаю з їдальні. Сльози ніяк не хочуть зупинятись, раптом на сходах я збиваю когось з ніг, разом ми скочуємось по сходинках, міцні руки наче кокон заплітають моє тіло в щит, через декілька секунд ми опиняємось на широкій сходинці, я лежу на спині та відчуваю залізний погляд на собі. Підіймаю очі та бачу свого куратора. Чорт! Його руки міцно згортають мене, а він нависає наді мною.
-Жива? -важко дихаючи запитує він. Не в змозі щось сказати, я просто хитаю головою. Піднявшись, він допоміг мені встати. Я обтрусилась та збиралась йти, але він схопив мене за руку
-Ти плакала? 
-Ні! -різко відповідаю я. 
-Тебе хтось образив? Розкажи мені... я допоможу
-Чим? Чим ви допоможете? Моє серце дістали та декілька разів добряче потрусили, а потім віддали назад ледь живе... 
Містер Чек взяв мою руку та тихо сказав: - я готовий тебе вислухати. Хочеш поговорити? 
Ні! Так! Я не знаю! Що мені йому сказати? Він мій куратор, я не можу йому все розповісти! Але... мені потрібно з кимось поговорити. Моллі поруч немає, впевнена, вона зараз розбирається з Амандою. 
-Якщо у вас є час... - тихо говорю я. Містер Чек посміхається та веде мене за руку як малу дитину вниз. Далі ми вийшли на вулицю пішли на заправку, він дістав ключі й сіра тойота замиготіла білим світлом. 
-Сідай. - серйозним тоном мовив містер Чек.
-Куди ми поїдемо? 
-Побачиш. 
Не знаю чому, але я все ж таки сідаю до машини. Мені всеодно куди ми їдемо, головне що подалі звідси. Через 5 хвилин ми були біля озера. Я вийшла з машини та почала роздивлятись навкруги.
-Ніколи тут не була? -здивовано запитує він
-Ні. 
Він пішов далі, аж до самого берега. Я помітила короткий місток, на який містер Чек вже сів. Я сіла поруч. Міст був високий, тому ноги до води не діставали. 
-Ремі, спочатку поясню тобі, чому ми тут. Тому що тут менше свідків, а вони нас зараз не потрібні. Та і взагалі, перестань називати мене «містер Чек» мене звати Тім. Забудь що я твій викладач, куратор... містером я буду для тебе на парах, в інший час лише Тім. Зрозуміло? - сказав він та посміхнувся
-Так. 
Я розповіла йому все з самого початку, коли обігнала Фола, коли він сказав що між нами війна, коли причепив відро з фарбою під моїми дверима... Розповіла все що зв‘язано з тим покидьком. Тім, уважно слухавши, сказав:
-Ремі, не переймайся так. Я розберусь з цим. 
-Тім, як ти не розумієш. Для вас все так просто, всі ви можете розібратись, але я ні! Хоча ситуація сталась зі мною! 
-Ти не хочеш щоб я тобі допомагав? 
-Не хочу...
-Добре. Тоді дозволь хоча б покарати адміна групи.
-Але я не знаю хто це! 
-Я дізнаюсь, і як тільки щось буде відомо-я тобі повідомлю. Добре? 
-Так. - Тім легенько обняв мен за плечі й сказав: 
-Нам вже час повертатись. 
Ми знову повернулись до університету. Тім провів мене до кімнати да взяв мій номер, ми попрощались, а я набрала Моллі. 
-Ремі, слава Богу, ти передзвонила! 
-Пробач
-За що? 
-За те, що змусила хвилюватись.
-Все добре. 
Трішки поговоривши з подругою про пару яку прогуляла з Тімом, попросила її про конспекти, та вона сказала що спочатку подробиці про час разом з нашим куратором. Мені довелось їй все розповісти. Не що мені не хотілось їй розповідати це, навпаки, дуже хотілось. Але я не хочу аби вона переймалась через мої проблеми. Закінчивши розмову з подругою, чую стук в двері. Перша думка:Тім
Відчиняю двері я...
Нажаль, помиляюсь на рахунок Тіма. Це й приблизно не він